Читати книгу - "Добра Порада, Роман Олійник (Argonayt)"

– Дядьку Василь, ви все таки дотримали слова і виконали свою обіцянку.

– Хіба я міг обманути таку чарівну дівчину як ти, Софія?

– Дякую, дякую, дякую! Ви мабуть змерзли там. Хочете зроблю вам гарячої кави?

– Ой, спасибі, але ні. Я сьогодні до вечері тільки одну воду п’ю. Знаєш таке народне повір’я, якщо хочеш знайти собі достойну половинку, то маєш її випостити в долі на Святвечір.

– І хотілося тобі в таку негоду пертися до лісу. Надворі сиро, мжичка холодна, грязюки повно, так недовго простудитися й захворіти. Та і ялинка у нас є. Он в кутку стоїть вже вбрана. Штучна правда, але то нічого.

Ледь приховане невдоволення Сеньйори Вікторії може зрозуміти лише вона одна. В підлітковому віці жінка теж неодноразово чула це повір’я, вірила у нього всім серцем і постила кожного Святвечора. А ще прохала у долі такого судженого з яким буде щаслива і кохана все подальше життя. От і випостила, випросила, діждалася такий «подаруночок» про який тепер навіть згадати гидко. Не дай Бог ще й доньки сприймуть на віру ці дурниці і будуть наївно сподіватися на зустріч казкового лицаря на білому коні.

– Я ж не сам їздив, а з Петром Ковальчуком. Він для дітей одну взяв, я для себе, а заодно ще й вам прихопив. Штучна ялинка річ непогана, але хіба вона може зрівнятися з натуральною. Відчуйте який від неї аромат Різдва і Нового року лине.

– Бачу у тебе сьогодні романтичний настрій, – іронічно хмикнула жінка.

– А як же без хорошого настрою і в такий день.

– Дядьку Василь, у вас вдома вже все готове до Святвечора? – поцікавилася Софія.

– Майже. Ще треба ялинку поставити і прикрасити, та мамі допомогти. У неї вчора знову схопив поперек, то важко буде самій попоратися на кухні. Тож не буду затримуватися. Бувайте здорові, веселих вам свят й смачної куті. До зустрічі на нічній літургії в церкві.