Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

І запитати в обличчя:

— Хто вона?

— Ти її не знаєш, — прозвучала відповідь. — І я тебе не стану з нею знайомити. Діти про неї теж не дізнаються. 

На цьому місці я засміялася. 

Так моторошно. Неприродно. 

Це був сміх від болю. 

Я відчувала його скрізь. У кожній клітині тіла. У кожному закутку наївного серця. Яке змішали з лайном під назвою «зрада». 

— Ти в цьому впевнений? Ти справді в це віриш? Що вони нічого не дізнаються?

Давид присів біля мене і взяв мене за голову обома руками. 

— Навіть не смій їм щось розповідати, — дихав він гаряче і нервово. Тільки це був уже зовсім не той жар, який змушував мене кусати губи. Бажати його поцілунків... Я хотіла просто плюнути йому в пику. — Сім'ю ми збережемо. Сім'я для мене — це головне. Саме тому я не сказав тобі про неї. Не говорив так довго. Розумієш? — Він тряс моєю чумною головою і намагався вбити в мізки, що я маю йому ще вдячна бути. Що він такий молодець. І намагається згладити гострі кути. Тільки нічого згладжувати вже. Нічого. Усе на шматочки. Вщент. Розхріначив нафіг щасливу сім'ю! — Я все сподівався, що перехворію цим бажанням.

Давид сказав це і щільно заплющив очі. 

Він відпустив мене. Випрямив спину. Відійшов до вікна. 

Він тер обличчя, ніби зганяючи дурман спонтанності. 

Здавалося, він уже шкодує, що все так вийшло. 

І зі зразкового чоловіка полізла звичайнісінька шерсть середнього козла. Який вирішив, що жити п'ятнадцять років з однією і тією ж бабою — моветон. 

— Але не перехворів?

Він повернувся до мене і зробив те, що завдало ще більше болю. 

— Воно переросло в дещо більше... ніж просто секс.