BooksUkraine.com » 📖 Фентезі » Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна 📚 - Українською

Читати книгу - "Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна"

52
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії" автора Леся Нічна. Жанр книги: 📖 Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 2. Мене відрахували?!

Мій погляд мимоволі ковзнув по елегантному темно-синьому мундиру магістра, чіпляючись за кожен видний мускул і шикарне, атлетично складене тіло. Я впевнена, що м’язи під ним були точно кам’яними. І це трішки заважало думати.

Я мигцем моргнула і знову подивилася на ректора.  

Магістр направив на мене пильний погляд своїх сірих, ніби висічених зі сталі, очей. Нервово ковтнула під цим пронизливим поглядом і завмерла. Наче я на прицілі у звіра.  

Ось-ось і накинеться, переломивши шию сильними щелепами. 

— Чому ви мовчите? — вимогливо запитав пан ректор і примружився. — Вам нема чого сказати?  

Я була готова відкрити рот, але одразу ж його закрила.  

Ну, чому не було… було! Різні непотребства, через які можна й мови позбутися.  

Та й що тут скажеш?  

Вибачте, пане ректоре, один старий пень змусив мене переміщатися по академії, виключно через власне его. І так вже сталося, що я вирішила прилягти прямо на ваші коліна.  

Типу, знайшла найкраще місце.  

А, так… все це через те, що вас смажений півень у… гм… тобто, у м’яке місце клюнув, і ви вирішили відрахувати сирітку, позбавляючи інших бідолах шансу на краще життя.  

Та у мене язик не повернеться таке виговорити! Я краще тут і помру!

Тому я знову ковтнула, облизнула пересохлі губи і чесно збрехала:  

— Ні…  

Магістр уловив кожен мій рух, і одна його брова несподівано піднялася вгору. Під його поглядом я нервово втягнула шию в плечі.  

— Тоді, може, ви волієте встати? Або сидіти в такій цікавої позі з керівництвом цього навчального закладу у вас в порядку речей?  

Тепер моя черга була підняти брову.  

Та що він собі дозволяє взагалі!  

А потім я залилася червоним, наче помідор і підскочила, як ошпарена. Усвідомлення повільно доходило. Сьогодні взагалі до мене якось туго доходило.  

Подалі відійшла від небезпечного об’єкта у вигляді магістра. Якщо точніше, то на середину килимка, що лежав прямо навпроти столу ректора. Великого, дубового, ідеально відполірованого.  

На ньому стояла табличка з написом «Раян Дрес Ріан». М-м-м. Йому личило це імʼя. 

Я обережно подивилася на ректора. Широкі плечі, сильні і накачані руки. Ідеально вигладжений костюм, який я, на моє велике розчарування, пом’яла своїм раптовим приземленням.  

Гладкі і шовковисті платинові волосся спадали на шию. Вони були такі мʼякі на вигляд, що захотілося провести пальцями між ними. Тьху! Я не думаю про це.

Не думаю.

Та не думаю!

— Прекрасно, — нарешті сказав ректор. І від його тону думати і правда різко перехотілось.

Не дарма магістрів боялися. Від пана ректора виходила така потужна енергетика, що у мене волосся на потилиці вставало дибом.

Високий, привабливий і таємничий. Від такого серце одразу було не на місці. Він мимоволі чіпляв погляд. Притягував до себе. І примушував відчувати себе здобиччю перед хижаком.

Я нервово поправила підняту спідницю і змахнула неіснуючі пилюки. Відтягувала момент, так би мовити.  

— Ваше ім’я, адептко? — запитав ректор глухо.  

Думки метались, як трусливі зайці. Це він дізнається, щоб надавать мені люлей, чи для ввічливого звертання?  

— Ім’я, адептко, — явно втрачаючи терпіння повторив… пан ректор.  

— Ліра… Ліріс… — з труднощами видушила я, борючись з бажанням провалитися крізь землю.  

— Адептко Ліріс, значить, — задумливо протягнув ректор хрипким і вібруючим голосом.  

Магістр стиснув довгі пальці і подивився на мене так серйозно, що я навіть забула, як дихати.  

— Я давно хотів вас покликати. Сподіваюся, ви здогадуєтесь, чому саме.  

О, моя улюблена гра в загадки. Тільки от грати з магістром було якось чревато сумними наслідками.  

— Ні…

— Що значить «ні!»?! 

Він підвисив голос так швидко, що я підстрибнула і ікнула. 

— Т-тобто… н-навіщо?  

— Адептко Ліріс, ви усвідомлюєте, що за незалік профільних предметів я буду змушений вас відрахувати?  

Я поморщилася і переступила з ноги на ногу. Усвідомлювати — усвідомлюю, тільки зробити мало що можу. Роботу в таверні так просто не кинути — платити ж і їсти на щось треба. Тому я кожен раз оббивала пороги кожного з викладачів і благально просилася на перескладання.  

Тільки от з приходом нового ректора мені показали дулю… ніхто не хоче проблем з вимогливим і край небезпечним магістром Райаном.  

Він за три добрих дні свого перебування в нашій академії вже позбувся третини викладачів і такої ж доброї частини студентів.  

Варто чи не варто говорити, що не було нічого дивного в тому, що перескладання ніхто не бажав приймати і наші ряди стрімко рідшали.

— Пане ректор, дайте мені шанс все виправити, будь-ла…  

— Що у вас з руками, адептко? — насупившись, запитав магістр, нахилившись уперед і придивляючись до покалічених долонь. 

Я злякано заховала руки за спину і налякано поглянула на ректора. Якщо здам Квіріта, то він точно живого місця на мені не залишить. А вже за залік — я й думати не посмію після цього! 

— Адептко Ліріс, відповідайте нега…  

Ректор не встиг закінчити свою вимогу. 

— Де ця дівка!?!  

За дверима почувся дзвінкий і дуже нервовий голос професора Квіріта. Його незадоволене і поспішне тупотіння змусило поморщитися. От тільки його до всього цього не вистачало.  

— Так-так, заходьте, пане ректор вас чекає, — поспішки відповіла секретарка.  

І двері різко розчинилися. Наші погляди з ректором синхронно спрямували до професора, і той з переможною усмішкою направився до магістра.  

— Адептко-адептко, ось вас і відраховують. Пакуйте валізи і шлях вільний. Нема чого таким пройдисвітам вчитися в стінах Академії. Безрідна неміч.  

У грудях стиснулося серце, в носі защипало. На очах навернулися сльози.  Як це відрахована…

— Професоре Квіріт, — голос ректора гримнув у кабінеті розкатом грому, — ви звільнені.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 97
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна"
Біографії Блог