Читати книгу - "Ловець снів"

Бобер прогулюється хвилин десять, просто жуючи зубочистки й провітрюючи голову. Якоїсь миті, точно вже не пригадати коли, він викидає косячок, який лежав у його кишені. Потім телефонує з автомата до крамниці Джо Смоука на Монумент-сквер. Він чекав почути автовідповідач — Генрі ще мав бути на заняттях, — але слухавку на другому кінці знімає сам Генрі.

— Здоров, старий, як життя? — питає Бобер.

— Та ну, — відповідає Генрі. — День інший, лайно те саме. А сам як, Бобре?

Бобер заплющує очі. На якусь мить знову все гаразд, принаймні настільки, наскільки це можливо в такому довбаному світі.

— Так само, приятелю, — відповідає він. — Десь так само.

1993: Піт допомагає дамі в біді

Піт сидить за робочим столом біля виставкового залу «Макдональд Моторс» у Бриджтоні і крутить у пальцях ланцюжок від ключів. Брелок на ньому складається з чотирьох вкритих емаллю літер: NASA.

Мрії старіють швидше, ніж мрійники, цю істину Піт відкрив для себе з роками. Однак помирають вони нерідко на диво болісною смертю, волаючи тихими жалюгідними голосками десь на околицях мозку. Багато часу минуло відтоді, як Піт спав у кімнаті, обклеєній світлинами космічних кораблів «Аполлон» і «Сатурн», астронавтів, виходів у відкритий космос, космічних апаратів, що спускаються з кожухами, закопченими та оплавленими надзвичайним розжарюванням, яке виникає під час входження в атмосферу, місяцеходів і «Вояджерів». Була там і ще одна фотографія: світляний диск над федеральною автострадою 80 і люди, які стоять на дорозі й дивляться на нього, прикриваючи очі руками від світла. На фотографії був і підпис: «ЦЕЙ ОБ’ЄКТ, СФОТОГРАФОВАНИЙ ПОБЛИЗУ МІСТА АРВАДА, ШТАТ КОЛОРАДО, У 1971 РОЦІ, ДОСІ ЛИШАЄТЬСЯ НЕПІЗНАНИМ. ЦЕ СПРАВЖНІЙ НЛО».

Давно це було.

І все ж половину двотижневої відпустки він провів у столиці, Вашингтоні, де щодня ходив до Смітсонівського національного музею авіації та космонавтики і тинявся там серед експонатів зі здивованою усмішкою на обличчі. І більшу частину цього часу він дивився на місячні камені, думаючи: «Ці камені потрапили сюди з місця, де небо завжди чорне, а тиша вічна. Ніл Армстронг і Базз Олдрін узяли двадцять кілограмів іншого світу, і ось вони тут».

А він тут, сидить за робочим столом, не продавши за день жодної машини (люди не люблять купувати машини, коли йде дощ, а в тій частині світу, де мешкає Піт, мрячить зі світанку), крутячи ланцюжок із брелоком NASA і поглядаючи на годинник. Після полудня час тягнеться повільно, а ближче до п’ятої так і зовсім починає повзти, мов черепаха. О п’ятій настане час першого пива. Але не раніше. У жодному разі. Якщо п’єш зранку, напевне, доводиться підраховувати, скільки ти випив за день, а так поводяться алкоголіки. Але якщо ти в змозі почекати… смикай свій ланцюжок і чекай…

Так само як першого пива, Піт чекає листопада. Подорож до Вашингтона у квітні йому, звичайно, сподобалася, що й казати, і місячні камені були просто приголомшливими (вони досі вражають його, коли він їх згадує), та тільки він був сам. А бути самому йому не сподобалось. У листопаді другий тиждень відпустки він проведе з Генрі, Джонсі та Бобром. І ось тоді він, хай йому чорт, дозволить собі пити вдень. Коли ти в лісі на полюванні і з друзями, пити вдень — це нормально. Це навіть, можна сказати, майже традиція. Це…

Відчиняються двері, і входить ефектна брюнетка. Близько п’яти футів десяти дюймів[4] на зріст (а Пітові подобаються високі), на вигляд років тридцять. Вона дивиться вбік, на моделі у виставковому залі (новенький темно-бордовий «тандерберд» — найкраще, що є в наявності, хоча «експлорер» теж навіть дуже нічого), але не так, як коли б хотіла щось купити. Потім вона помічає Піта і прямує до нього.

Піт підводиться, кинувши ланцюжок із брелоком NASA на розгорнуту книгу записів, і зустрічає її біля дверей свого кабінету. На його обличчі вже сяє найкраща двохсотватна професійна усмішка — не сумнівайся, бейбі, — а рука витягнута для привітання. Рукостискання її спокійне й міцне, але вона явно чимось збентежена, засмучена.

— Мабуть, нічого не вийде, — вимовляє вона.

— О, з продавцем машин так розмову краще не починати, — каже Піт. — Ми любимо складні завдання. Я Піт Мур.

— Привіт, — відповідає вона, але імені свого (а звати її Тріш) не називає. — У мене зустріч у Фрайбурзі через якихось… — вона кидає погляд на годинник, на який цілий день витріщався Піт, — через сорок п’ять хвилин. Клієнт хоче купити будинок, і в мене, схоже, є те, що його влаштує. Тут світять серйозні комісійні, а я… — Її очі наповнюються слізьми, і їй доводиться зробити ковток, щоб позбутися хрипоти в голосі. — А я загубила кляті ключі ! Ключі від клятої машини !

Вона відкриває сумочку і риється в ній.

— Але в мене є права… та інші документи… все, що потрібно… і я подумала, раптом ви б змогли добути для мене нові ключі? І я поїду собі. Це було б моєю найкращою угодою в цьому році, містере…

Вона забула його прізвище, але він не ображається. Прізвище Мур майже так само поширене, як Сміт або Джонс. До того ж вона засмучена. Ще б пак, загубити ключі — будь-хто засмутиться. Він бачив таке сотні разів.

— Мур. Але на Піт я теж відгукуюсь.

— Ви допоможете мені, містере Мур? Може, хтось інший із салону зможе допомогти?

Старий Джонні Деймон на місці, і він би залюбки допоміг, але на зустріч у Фрайбурзі вона аж ніяк не встигне, це сто відсотків.

— Ми можемо зробити вам нові ключі, але на це піде щонайменше доба, навіть дві, — каже він.

Вона стрімко підводить на нього повні сліз оксамитово-коричневі очі і з жахом скрикує:

— Чорт! Чорт!

Тут у Піта виникає дивна думка: вона схожа на дівчину, яку він колись давно знав. Не близько, вони були знайомі не близько, але достатньо, щоб він урятував їй життя. Джозі Рінкенгауер її звали.

— Я так і знала! — каже Тріш, уже не намагаючись приховати хрипкість у голосі. — Господи, я так і знала !

Вона відвертається і голосно плаче.

Піт підходить до неї і співчутливо торкається її плеча.

— Зачекайте, Тріш. Зачекайте хвилину.

Це помилка — звертатися до неї на ім’я, коли вона його не називала, але вона надто засмучена і навряд чи пам’ятає, що офіційного знайомства так і не було, тому не страшно.

— А ви звідки? — питає він. —