Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Френку Еллісу подобалося в Швеції. Приїхавши сюди молодим ученим за обміном наприкінці 1970-х, він затримався на два роки. Потім раз у раз приїжджав знову, аж поки йому не запропонували посаду професора в Каролінській лікарні. На той час його ім’я вже здобуло міжнародну популярність.
Андерс Юнассон знав Френка Елліса протягом чотирнадцяти років. Уперше вони зустрілися на семінарі в Стокгольмі, де виявили, що обидва — завзяті рибалки. Андерс запросив американця на риболовлю до Норвегії. Упродовж усіх цих років вони підтримували зв’язок і часто вдвох виїжджали на природу, проте працювати разом їм ще не випадало.
— Мозок — це таїнство, — промовив професор Елліс. — Я присвятив його вивченню двадцять років. А загалом навіть більше.
— Я знаю. Пробач, що я тебе витягнув, але…
— Пусте. — Френк Елліс махнув рукою. — З тебе пляшка «Гранманьє», коли ми наступного разу поїдемо рибалити.
— Згода. Це недорого.
— Кілька років тому, за часів моєї роботи в Бостоні, у мене була одна пацієнтка — я описав цей випадок у «Нью Інґленд джорнал оф медсін», — дівчина такого ж віку, як твоя. Вона прошкувала до університету, коли хтось вистрілив у неї з арбалета. Стріла влучила в кінець брови зліва, прохромила голову і вийшла майже посередині потилиці.
— І дівчина вижила? — спитав уражений Юнассон.
— Коли її доставили до лікарні, вигляд у неї був жахливий. Ми підрізали стрілу і засунули голову дівчини в томограф. Стріла пройшла просто крізь мозок. За логікою речей дівчина вже мала б померти або, принаймні, перебувати в комі.
— Яким же був її стан?
— Вона не втрачала свідомість і, більш того, зберігала цілковиту ясність розуму, хоча, зрозуміло, була страшенно налякана. Єдина проблема полягала в тому, що в неї в голові стирчала стріла.
— Що ти зробив?
— Ну, я взяв щипці, висмикнув стрілу і заклеїв рану пластиром. Приблизно так.
— Дівчина вижила?
— До моменту виписки її стан вважався критичним, але, чесно кажучи, її можна було відправляти додому ще першого дня. У мене ніколи не було здоровішої пацієнтки.
Андерс Юнассон вже був подумав, чи не знущається з нього часом професор Елліс.
— А іншого разу, — вів далі Елліс, — кілька років тому, в Стокгольмі, моїм пацієнтом був сорокадволітній чоловік, який ударився головою об віконну раму, причому не надто сильно. Йому відразу стало так зле, що «швидка допомога» відвезла його до лікарні. До мене він потрапив у непритомному стані. У нього була маленька ґуля і зовсім невеликий крововилив. Проте за дев'ять днів він помер у реанімації, так і не прийшовши до тями. Я й досі не знаю, що стало причиною смерті. У протоколі розтину ми написали «крововилив у мозок унаслідок нещасного випадку», але нікого з нас цей висновок не задовольнив. Крововилив був таким незначним і розташовувався таким чином, що взагалі не повинен був ні на що вплинути. Проте в нього поступово відмовили печінка, нирки, серце і легені. Чим старшим я стаю, тим більше сприймаю все це як свого роду рулетку. Особисто мені здається, що ми ніколи не зуміємо точно визначити, як саме функціонує мозок. Що ти збираєшся робити?
Він постукав ручкою по зображенню на екрані комп’ютера.
— Я сподівався, що це мені поясниш ти.
— Розкажи, як ти оцінюєш ситуацію.
— Ну, по-перше, схоже, що куля малого калібру. Вона потрапила в скроню, увійшла в мозок сантиметрів на чотири й зупинилася біля бічного шлуночка, де є крововилив.
— Заходи?
— Користуючись твоєю термінологією — узяти щипці й вийняти кулю тим самим шляхом.
— Чудова пропозиція. Але я б, мабуть, скористався найтоншим з твоїх пінцетів.
— Так просто?
— А що нам залишається робити? Ми можемо залишити кулю на місці, і не виключено, що пацієнтка проживе до ста років, але це теж як Бог дасть. До того ж у неї може розвинутися епілепсія чи мігрень і будь-яка інша проблема. А було б украй небажано свердлити їй череп і робити операцію через рік, коли сама рана вже заживе. Куля лягла трохи вбік від великих кровоносних судин. У цьому випадку я б рекомендував тобі її витягнути, але…
— Але що?
— Куля мене особливо не турбує. Поранення мозку дивні — якщо дівчина вижила, отримавши кулю в голову, це говорить про те, що вона переживе і її видалення. Проблема швидше зосереджена тут. — Він показав ділянку на екрані. — Довкола вхідного отвору є безліч відламків кісток. Я бачу щонайменше дюжину фрагментів завдовжки кілька міліметрів. Деякі з них устромилися просто в тканину мозку. Якщо ти будеш не надто обережним, вони можуть її вбити.
— Ця частина мозку пов’язана з мовленням і математичними здібностями.
Елліс знизав плечима.
— Мамба-джамба. Я жодного уявлення не маю, для чого ці сірі клітинки призначені. Ти можеш зробити тільки те, що в твоїх силах. Оперуватимеш ти. А я стоятиму за спиною. Можу я позичити одяг і де-небудь вимити руки?
Мікаель Блумквіст скосив погляд на годинник і побачив, що вже початок четвертої ранку. Його зап’ястя були скуті кайданками. На секунду заплющив очі — смертельно втомлений, він тримався лише на адреналіні. Знов розплющивши очі, Мікаель зі злістю поглянув на комісара Тумаса Польссона і зустрівся з його враженим поглядом. Вони сиділи за кухонним столом у білому фермерському домі, неподалік невеликого міста Носсебру, в містечку під назвою Госсеберґа, про яке Мікаель уперше в житті почув менш ніж дванадцять годин тому. Катастрофа була очевидною.
— Ідіот, — сказав Мікаель.
— Послухай-но…
— Йолоп, — повторив Мікаель. — Я ж, сто чортів, попереджав, що він смертельно небезпечний. Адже я говорив, що з ним слід поводитися, як з гранатою з висмикнутою чекою. Він уже вбив щонайменше трьох, він сильний, як танк, і вбиває просто голіруч. А ти посилаєш заарештовувати його двох сільських поліцейських, ніби він звичайний суботній п’яниця.
Мікаель знов заплющив очі. Цікаво, що ще цієї ночі може піти наперекосяк?
Тяжко поранену Лісбет Саландер він відшукав на початку першої. Викликав поліцію і зумів умовити Службу порятунку вислати вертоліт у віддалену садибу та евакуювати Лісбет до Сальгренської лікарні. Він докладно описав її поранення та кульовий отвір у голові і заручився підтримкою якоїсь розумної й тямущої людини, яка визнала, що їй негайно потрібна медична допомога.
Проте вертоліт довелося чекати понад півгодини. Мікаель пішов до скотарника, що слугував одночасно гаражем, вивів звідти дві машини, увімкнув фари і освітив поле перед будинком, позначивши таким чином посадковий майданчик.
Команда вертольота і двоє прибулих санітарів діяли звично й професійно. Один із санітарів почав надавати першу допомогу Лісбет Саландер, а другий заходився
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повітряний замок, що вибухнув», після закриття браузера.