Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Її вчені заняття мали несистематичний та випадковий характер, і здебільшого книжки лежали в її сумці нерозпаковані. Так тривало, доки вона не побувала в університетському книжковому магазині Маямі, звідки вийшла з книжкою Л. Парно «Виміри в математиці» (Гарвардський університет, 1999). Цією книжкою вона захопилася, перш ніж вирушити на Флорида-Кейс, звідки почався її тур островами Карибського моря.

Вона побувала на Гваделупі, де пробула дві доби в жахливій дірі, на Домініці, де дуже добре і спокійно прожила п’ять діб, на Барбадосі, де цілу добу в американському готелі почувалася зайвою і небажаною, і, нарешті, на Санта-Лючії, де затрималася аж на дев’ять днів. На Санта-Лючії вона радо залишилася б і довше, коли б не твердоголовий молодчик з вуличної банди, який вважав себе хазяїном у барі її готелю. Зрештою їй урвався терпець, вона торохнула його цеглиною по довбешці, виписалася з готелю і взяла квиток на пором, що перевозив пасажирів у столицю Ґренади Сент-Джорджес. До того, як Лісбет піднялася на борт порома, вона ніколи навіть не чула, що є така країна. На Ґренаду вона висадилася о десятій ранку; на дворі стояв листопад і періщила тропічна злива. З путівника «Карибіен тревелер»[3] вона дізналася, що Ґренаду називають Spice Island, «острів прянощів», і що це один з найбільших у світі постачальників мускату. Населення острова — 120 000 чоловік, а крім того, приблизно 200 000 ґренадців мешкають у США, Канаді та Англії, з чого можна виснувати про незадовільний стан місцевого ринку праці. Ландшафт острова утворений узгір’ями навколо згаслого вулкана Ґранд-Етан.

З історичного погляду Ґренада була однією з численних дрібних англійських колоній. У 1795 році про Ґренаду заговорили після того, як колишній раб Джуліан Федон, окрилений ідеями французької революції, організував на острові повстання, змусивши королівську владу кинути проти нього війська, які перестріляли, порубали, перевішали і покалічили безліч повстанців. Для колоніальних властей було несподіванкою, що до повстанців приєдналася навіть певна кількість білих бідняків, які знехтували етикетом і расовими межами. Повстання було придушено, але Федона так і не вдалося схопити, він переховувався в гірському масиві Ґранд-Етану і з часом перетворився на легенду на зразок місцевого Робін Гуда.

Двісті років по тому, в 1979 році, адвокат Моріс Бішоп підняв народ на нову революцію, натхненниками якої, згідно з путівником, були комуністичні диктаторські режими Куби та Нікарагуа. Проте у Лісбет після знайомства з Філіпом Кемпбеллом — учителем, бібліотекарем і баптистським проповідником, у будинку якого вона винаймала кімнату, — склалося зовсім інше враження. Суть його полягала в тому, що Бішоп насправді був популярним народним лідером, що повалив божевільного диктатора, а крім того, мрійником, який захоплювався пошуками НЛО і витрачав частину й так скромного національного бюджету для полювання на літаючі тарілки. Бішоп обстоював принципи економічної демократії, першим запровадив закон про рівноправ’я чоловіків та жінок і був убитий у 1983 році.

Після вбивства Бішопа та додаткової різанини, під час якої загинуло сто двадцять чоловік, включаючи міністра закордонних справ, міністра у справах жінок і декількох видатних профспілкових діячів, США ввели на острів війська і встановили демократію. У Ґренаді це викликало зростання безробіття з шести до п’ятдесяти відсотків, а також призвело до того, що торгівля кокаїном знову набула першорядного значення і стала головним джерелом доходу. Філіп Кемпбелл тільки похитав головою, заглянувши в путівник, яким користувалася Лісбет, і дав їй кілька корисних порад на тему, яких людей і кварталів слід уникати, коли стемніє.

Таких порад Лісбет Саландер не потребувала. Знайомства з кримінальним світом Ґренади вона уникнула в основному завдяки тому, що їй відразу впав в око пляж Ґранд Анс Біч, розташований на південь від Сент-Джорджеса, — малолюдна піщана смуга завдовжки з милю, де можна було годинами блукати, ні з ким не розмовляючи і нікого не зустрічаючи на своєму шляху. Вона переїхала до «Кейса» — одного з небагатьох американських готелів на узбережжі — і пробула там сім тижнів, знічев’я гуляючи пляжем та напихаючись місцевими плодами чінапами, які їй надзвичайно сподобалися і своїм смаком нагадували шведський аґрус.

Пляжний сезон ще не розпочався, і готель «Кейс» був заповнений тільки на третину. І саме тут її спокій та математичні вправи на дозвіллі раптово були порушені неголосними скандалами в сусідньому номері.

Мікаель Блумквіст вказівним пальцем натиснув на ґудзик дзвінка коло дверей квартири Лісбет Саландер на вулиці Лундаґатан. Він не сподівався, що вона вийде на дзвінок, але вже звично приходив сюди кілька разів на місяць, щоб переконатися, що все залишається без змін. Навпомацки перевіривши її пошту, він виявив цілу купу рекламних аркушів. Була десята година вечора, і напотемки не вдавалося визначити, як виросла купа з часу його останніх відвідин. Нерішуче постоявши якийсь час на сходовому майданчику, він розчаровано повернувся спиною до дверей і вийшов з під’їзду. Далі неквапливо пройшовся до свого будинку на Белльмансґатан, увімкнув кавоварку і, очікуючи на програму вечірніх новин, утупився в газету. На серці було тоскно, він запитував себе, куди поділася Лісбет Саландер. Його охопило якесь нудотне хвилювання, і вже вкотре муляло питання, що ж із нею могло статися.

Рік тому Лісбет Саландер приїздила до нього на Різдво в заміський будинок. Прогулюючись, вони часто обговорювали наслідки бурхливих подій, учасниками яких обоє стали минулого року. Пережите тоді Мікаель сприймав як поворотний момент у своєму житті. Його було визнано винним у наклепі на відомого промисловця Веннерстрьома, і кілька місяців він відсидів у в’язниці, його журналістська кар’єра зазнала фіаско, тож йому довелося, підібгавши хвоста, покинути посаду відповідального редактора журналу «Міленіум». Та потім усе враз змінилося. Отримавши від промислового магната Хенріка Ванґера замовлення написати його біографію, він спочатку поставився до цього як до безглуздої, але добре оплачуваної синекури, проте архівні пошуки несподівано привели до сутички з невідомим серійним убивцею, хитрим і спритним.

Під час цього полювання він зустрів Лісбет Саландер. Мікаель мимоволі торкнувся легкого рубця під лівим вухом, залишеного зашморгом. Лісбет не тільки допомогла йому наздогнати вбивцю, а й буквально врятувала йому життя.

Не раз вона вражала його своїми дивовижними талантами: фотографічною пам’яттю та феноменальним знанням комп’ютера. Мікаель Блумквіст завжди вважав себе непоганим користувачем, але Лісбет Саландер орудувала комп’ютером так, немов їй допомагав сам диявол. Поступово він таки втямив, що вона — хакер світового рівня і що у віртуальному інтернаціональному клубі найвидатніших майстрів зі злому комп’ютерних кодів вона мала славу легендарної