Читати книгу - "Кобзар 2000. Soft"

та остаточно забуто. За півгодини роботу було скінчено. Моторчик та редуктор від всюдихода крутили катеринчин ролик замість пружини, що відправилась на смітник разом із залишками машини. Ганна відклала плоскогубці та заплющилась, немовби зосереджуючись. Потім, не розтуляючи очей, взяла свій витвір до рук і клацнула перемикачем. З першими ж звуками тіло сповнила знайома легкість. Ганна розплющила очі і щасливо засміялася. Так, недарма їй, виявляється, колись дали диплом, ось і згодився. За мить халат з білизною валялись у кутку, а сама Ганна летіла у повітрі, переможно вигукуючи. Це було чудово. Це було чудесно. Слава тітці Христині! Слава механічному факультетові! Хай живе “Мейд ін Джапан”!

Цієї ночі чоловік знову затримався на роботі, а Ганна, вклавши доньку, продовжила випробування свого витвору. Спочатку літала квартирою, а потім, коли наліталася досхочу, раптом шалена думка виникла у голові, і вона відчинила вікно. Серце затріпотіло, немов пташка. Під ногами зникало в пітьмі десять поверхів висотного будинку. Катеринка стояла на столі і, не шкодуючи батарейки, знову й знову вигравала чарівну музику… Ганна обережно виставила назовні руку, потім другу. Нічна прохолода приємно торкалася шкіри. Ганна ще раз глянула вперед, знаючи вже, що все буде гаразд. За мить вона висіла над подвір’ям на висоті одинадцятого поверху і озиралася навкруги. Звідси, згори, світ виглядав зовсім інакшим, і Ганна з подивом пізнавала у темних контурах на землі знайомі речі - лаву, гойдалки, пісок із забутими іграшками. Вона не змерзла, хоча ніч була прохолодною. На висоті холод не відчувався. Тіло віддавалося повітряним потокам, і вони пестили його, безсоромно зазираючи в найпотаємніші куточки. Щось подібне Ганна відчувала, коли ще до весілля купалася з Грицем уночі. Вони обоє тоді були голі, і вода, так само, як зараз повітря, пестила й цілувала їхні тіла. Тільки тоді під ногами був пісок, а зараз - порожнеча, тридцять метрів порожнечі, і це було незрівнянно краще, незрівнянно чарівніше, і повітря було лагіднішим за ту воду, воно гралося з волоссям, воно ворушило невидимі пушиночки на шкірі, воно огортало кожну клітиночку.

Ганна не зважилася летіти кудись цієї ночі. Вона не знала, як далеко поширюється дія чарівної катеринки, а потім, для одного дня це було б і забагато. Коли Гриць, знову близько дванадцятої, повернувся додому, вона вже сиділа у кухні перед чашкою з чаєм.

- Ганнусю, - сказав Гриць, скептично роздивляючись її. -Ну чого ти така нечепурна?

- Що-що? - не зрозуміла вона.

- Ну, якась неохайна. Сидиш оце нечесана, халат подертий. Як ти так можеш, га? Ну ти ж повинна себе поважати як жінка.

Ганна була вся сповнена нових вражень, тому не звернула на чоловікові слова жодної уваги.

- Вечеряти будемо, ні? - агресивно запитав він, певно, образився.

Вона тільки знизала плечима.

Раніш такі розмови йому б так просто не минулися, але зараз щось у Ганниній душі заважало встрявати у дрібні суперечки. Під немудрящу розповідь про робочі неприємності вона подала вечерю.

- Ганно, - спитав Гриць, - що з тобою?

Ну як йому це поясниш, га?

А наступного дня Ганна вже облетіла подвір’я. Отак просто - коло за колом, біля даху, щоб ніхто не побачив і не зчинив, боронь Боже, галасу. Дія чарівної катеринки, здавалося, не мала меж. Ганна летіла сама на тлі зоряної ночі, розчинившись у ній.

Ганна покружляла над подвір’ям і, переконавшись, що почувається в небі досить впевнено, зажадала нових пригод. Захотілося летіти далі й далі, лякаючи нічних перехожих своїм виглядом та виском. Хоча хіба злякаєш теперішнього перехожого голою жінкою, хай навіть у повітрі? До речі, від своєї голини тепер Ганна не відчувала жодних незручностей - отак просто летіла, виставляючи себе на огляд, і ніщо не ворушилось у душі. А ще ж позавчора була такою лякливою, такою… такою, що навіть світло завжди вимикала, коли з чоловіком лягала в ліжко.

Отак міркуючи, вона піднялась над дахом свого будинку і, роздивившись довкола, рушила на захід - принаймні їй здалося, що то був захід, бо перевірити не могла. Десь у кімнаті на столі слухняно грала катеринка, а тут, над містом, Ганна була сама, зовсім сама, бо літаки літали вище, а кажани - нижче. Вона поступово розходилася. Почала перекидатися через голову, потім виписувати неймовірні кола, піруети - справжній вищий пілотаж. І хто б побачив це тоді, певно, з’їхав би з глузду, але знов-таки скажемо, що Ганна була над містом сама. Вона розважалася довго. Пальці хапали повітря, а воно прослизало між ними, немов піддражнювало. Груди випиналися аеродинамічними обрисами, і вітер лоскотав їх, приємно збуд-жуючи.

Згодом вона наліталася досхочу. Навіть захекалася, бо давно вже не мала фізичного навантаження. На думку спало, що так, літаючи, можна заодно трохи схуднути - якщо кожного дня… Ганна раптом розсміялася, бо зрозуміла фантастичну безглуз-дість цієї думки.

Вона спустилася нижче. Поруч стовбичив сірий бетонний будинок, виставивши порожні балкони, і раптом так закортіло перепочити, присісти бодай на хвилину, що Ганна не витримала. Вмостилася на балконних поручах, звісивши ноги і притримуючись за стіну, щоб вітром не знесло.

Це був дванадцятий поверх. А може, й п’ятнадцятий - лічити не хотілось. Тут було затишно. Навіть уявити важко, що на балконі дванадцятого поверху може бути затишно, і, певно, господарі балкону теж так гадали, бо він був геть порожнім - ані дощок, ані старих меблів, як то, знаєте, стоять на балконах, ані пляшок з-під горілки. Ганні стало цікаво. Бетонна підлога сяяла первісною чистотою. Хто ж це тут живе? Ганна підлетіла до вікна. Всередині було темно, і, здається, порожньо. З-під дверей до сусідньої кімнати пробивався жмутик світла. Всі жінки цікаві - тому Ганна не полінувалася облетіти будинок і припала до освітленого вікна. В кімнаті горіла лампа. А на ліжку, на білих простирадлах кохалися чоловік та жінка. Вони не затулили завіс - від кого? - й любили одне одного при лампі, мабуть, хизуючись перед Всесвітом. Ганна раптом розсміялась. Сама не знала чому. Виявилось, це дуже смішно - висіти біля дванадцятого поверху й підглядати за чужим коханням. Це було, як у телевізорі, а одночасно й ні, бо це було насправді. Двоє на ліжку любили одне одного, а Ганна, гола, як і вони, висіла за вікном та сміялася. Це справді було дуже смішно. І раптом сміх урвався. В чоловікові на ліжку Ганна впізнала свого Гриця.

Взагалі-то тут треба зупинитися. І здавалося, так воно і сталось - час зупинився. Двоє на ліжку цього не помітили, але Ганна… Час таки