Читати книгу - "Ліцей слухняних дружин"

Першою нашою вишивкою на першому ж уроці праці були саме вони — точна копія цього вишуканого краснопису.

Кожна з нас старанно зберігає цю вишивку і має потім (після випуску) повісити її у власному помешканні. Це засвідчить приналежність до ордену, до нашого улюбленого ЛСД. За нею ми потім упізнаватимемо одна одну. І вона ж стане такою собі «перепусткою» до цього закладу для наших майбутніх доньок.

Принаймні у моєї матусі така висіла і, певно, досі висить над плитою.

Така була і в бабці… Хоча я їх зовсім-зовсім не пам’ятаю. І, певно, ніколи вже не побачу, адже невдовзі служитиму лише одній людині — своєму чоловікові, якого поки що не знаю. Гадаю, що вони прожили щасливе, безтурботне і праведне життя.

Таке проживу і я. І сто п’ятдесят інших моїх колежанок, хто має щастя навчатися тут.

А це дійсно щастя.

У нас тут культ щастя і радості. Нас привчають до нього змалечку, з того самого дня, як за батьками зачиняється висока брама і дехто з найбільш слабкодухих починає відчайдушно рюмсати. Зізнаюсь, я теж трохи поковерзувала, аж доки лагідна рука пані Директорки не лягла на мою голівку.

— Не плач, Пат, — сказала вона. — Зараз буде трохи гірко, але потім — солодко. Ти їх швидко забудеш.

І я майже одразу припинила схлипувати. Солодко мені не стало. Проте приємна млість від її доторку розлилася тілом. Пані Директорка, взявши мене на крила, полинула зі мною до спальні, закутала в ковдру і розчинилася у просторі, лишивши по собі різнобарвні кола, які виникають на поверхні води. І я одразу зрозуміла, що зі мною тепер все буде гаразд.

Уся атмосфера ЛСД була насичена солодким ароматом щастя і радості. Щоранку на загальній «лінійці», в тій самій просторій залі, де висів наш Статут, ми просто з повітря отримували порцію добра.

У затишній напівтемряві пані Директорка промовляла свої щоранкові промови, а ми дихали і не могли надихатися тим особливим повітрям, котрим були просякнуті оббиті оксамитом стіни.

Ну от, дорогий щоденнику, я і втомилася.

Не знаю, чи все правильно написала. Чи є в цьому тексті метафори і порівняння, чи правильно побудовані речення.

Чи немає зайвого.

Але пані Директорка наказує писати все, що думаємо.

Усе, за чим спостерігаємо. Усе, що здається нам підозрілим.

Усе, що потім ретельно перевірятиме комісія експертів під час нашого випуску у велике життя. І вирішуватиме, варті ми піти у «вільне плавання» чи претенденту на нашу прихильність ще треба почекати, доки ми не виправимо всі свої помилки, записані сюди.

Я сподіваюсь, що у мене їх не буде. Я відмінниця. І кольорових доган у мене не так вже й багато!

Отже, до вечора, дорогий щоденнику!

Тепер починається чудовий ранок. І настане чудовий день.

Далі буде…

Дорогий щоденнику…

Дійсно, вчора був насичений день.

Настільки насичений, що ввечері навіть забула торкнутися твоєї такої приємної лискучої обкладинки. Навіть розгубилась, як усе це викласти в точному хронологічному порядку. Адже одразу хочеться написати про урок літсуду, про який писала вчора.

Але це буде неправильне викладення подій з точки зору хронології!

Адже до уроків був сніданок, зарядка, лінійка, перехід з дортуарів до шкільної будівлі і таке інше.

А головне — ще була звістка про смерть Тур… І я весь час про це думаю.

Усе ж таки варто почати з самого початку. Ой! Вибачте за тавтологію, пані Директорко. Надто хвилююсь.

…Учора я писала рано-вранці, поки дівчата ще спали. Для довідки: крім мене, в дортуарі (так називаються наші спальні кімнати) ще п’ятеро: Рів, Озу, Ліл, Іта і Мія. Всі ми — курсантки передостаннього одинадцятого класу. Одна четверта класу — «секстет». «Шістка» тобто.

Чи не забула я сказати, що кожен з класів поділяється на «секстети», які позначаються за номерами наших дортуарів?!!

Ну от, знову доведеться починати з експозиції! Що я за дурепа?

Але нічого не вдієш… Порядок є порядок. І він має бути у всьому.

Отже, наш дортуар номер десять. Тому наш секстет — «десятий».

На спортивних змаганнях чи виступах самодіяльності ми все робимо в такому ж складі, який з початкового класу не змінюється.

Якщо конферансьє чи тренер оголошує: «Десятий секстет, ваш вихід!» — кожен з нас знає, що йдеться саме про нас:

Пат, Рів, Озу, Ліл, Мію та Іту.

Відповідно, у класі є інші секстети, з іншими номерами.

Кожен секстет тримається купи.

У кожному є свій лідер, свої відмінниці і двійочниці. Звісно, протягом навчання розстановка сил змінюється.

Обов’язки кожної членкині секстету — стежити за порядком, виховувати одна одну власним прикладом, бути безжальною до прояву гріхів і намагатися здобути якомога більше доброчинності.

Нам не дозволено надто зближуватися між собою, адже тоді, за словами пані Директорки, починаються «стрітівські теревені». І одне з правил ЛСД — Мовчання — порушується.

Але ми все одно звикаємо одна до одної.

Часом важко приховати свою приязнь чи відразу. Прояв таких емоцій тут неможливий.

Тому, скажімо, я на позір ігнорую Ліл. Це тому, що вона мене цікавить більше за інших. Але саме тому я і серджуся: не дай Боже дати це зрозуміти іншим.

Куди простіше з Ітою чи Рів…

Але: порядок, порядок і хронологія у всьому!

Тому я ще мушу розповісти про дівчат з мого секстету.

Отже, я почала говорити про Ліл.

Я вже казала, що Ліл — мовчунка з родини роботяжок.

Знову — стоп! Якщо вже сказала — роботяжок, то варто пояснити, чому так сказала.

У ЛСД мають право навчатися всі! Цим наш заклад відрізняється від будь-якого іншого. Це демократія в чистому вигляді.

Тут ніхто ні за що не платить, хоча тільки уявіть: територія ЛСД — це п’ятдесят гектарів. Майже невеличке селище!

Всі будівлі ліцею — шкільний корпус, центральний, зі спальням і залами, «випускний флігель», купа службових приміщень розташована всередині високих, побудованих за часів середньовіччя мурів старовинного замку.

Всередині й довкола — розлогі фруктові сади, за ними — лани і діброва з річкою. Є просторі ділянки для різних видів спорту, концертний майданчик, де влітку відбуваються наші самодіяльні вистави.

Ще є стайня і маленька ферма. Ніхто ж не знає, куди занесе доля! Доїння корів і верхову їзду ми також проходимо.

Це так весело! І тепер скажіть мені, будь ласка, чи може потрапити в такий елітний заклад дівчина з простої та ще й неблагополучної родини?

Якщо йдеться про ті заклади, куди вступають стріти — категорично ні!

А в ЛСД після