Читати книгу - "Ласкаво просимо в Щуроград"

— Виходить, що й з вином у вас туго? — спитав я.

— У нас сухий закон. Алкоголь розв'язує язика, а це дуже небезпечно. Так вважають щури. Вони оберігають нас від крамольних розмов.

Дівчина принесла дві пляшки вина і розкоркувала.

Вино виявилося не лише смачним, а й міцним, це я відчув одразу язиком і піднебінням. Зате консерва перекривила мені рота.

— Не кривіться, — сказав господар. — На голодний шлунок робити державний переворот більш ніж нерозважно. Хто зна, скільки триватиме наша революція.

Я через силу впхав у себе їжу великими шматками, заковтуючи, мов гарячу картоплю. Від випитого вина настрій у мене дещо піднявся, але не настільки, щоб одразу кидатися на барикади. Який мене чорт підкусив забрести у цей Щуроград? І бачив же, що це якесь підозріле місце, а бач, таки попхався. Тепер невідомо, чи взагалі виборсаюся звідси живим.

— От, чортяки! Вже тут! — скрикнув старий.

Я глянув, куди він показував, і побачив посеред кімнати щура, який уважно до нас приглядався.

Старий блискавичним рухом вихопив з-під пахви револьвера і вистрілив. Постріл кинув щуром об стіну, вимастивши її кров'ю і розірвав створіння на шматки.

— Не цілячись! — сказав він. — Ну, що ж — випиймо за відкриття сезону полювання на щурів! Це найщасливіший день у моєму житті.

— Мені б ваш ентузіазм! — усміхнувся я невесело. — Що таке один щур, коли їх тисячі?

— Зараз буде на сотню менше, — одрізав він і з тими словами витяг із шафи автомата.

— Тату, що ти надумав? — сполошилася дівчина.

— Маленька розвага, — кинув їй батько. — Можу я собі дозволити маленьку розвагу після стількох літ принижень?

Ударом кольби висадив шибу й послав чергу в саму гущу вишкірених щурів, котрі обсіли вулицю.

Я побачив, як цвиркає кров, як злітають у повітря лапки, голови і шматки шкури. Щури, збожеволівши від несподіванки, металися в різні боки, вилазили одні на одних, даючи змогу одній кулі прошити відразу кількох. Постріли шматували їх без жалю, перетворюючи в криваву спінену масу, яка вищить і стогне.

Дивитися на це було гидко і я врешті відвів очі. Але це тільки початок. Подібне видовище супроводжуватиме мене доти, доки я або згину, або виберуся з цього триклятого міста. Тільки йдучи по трупах щурів, можна буде порятуватись. Найгірше, що я сам змушений буду стріляти у ці хижі створіння.

Автомат вмовк. Диск спорожнів і старий пошпурив його на вулицю. В очах йому світилася невимовна втіха.

— Ну, що? Тепер переконалися, що ми їх можемо бити? Головне тільки не панікувати і не розм'якати: ненависть, ненависть і ще раз ненависть! Розумієте? Наша порода надто милосердна. Нас може розчулити будь-яка дурничка. Зламана квітка чи пташеня, що випало з гнізда… Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об'єднана мовою, вишиванками і піснями про безсмертя. Зважте — співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! Ми, що не створили власної держави, умремо в боротьбі зі щурами! Вже вмираємо!

— Чому ви так загострюєте проблему? — не погодився я. — Щури опанували тільки одне місто, та й то лише внаслідок ядерної катастрофи. Що таке одне місто проти десятків інших міст?

— Помиляєтесь. Щури живуть разом з людьми в кожному місті й селі. По цілій країні, по цілому світі. Ба навіть подорожують на кораблях і літаках. Вони є скрізь. І тільки чекають сигналу. Розумієте? Чекають сигналу, щоб перейняти владу! А тут буде їхня інтелектуальна база, де розробляються плани майбутньої війни, готуються диверсанти і проводирі. Мусимо це все знищити.

— Нам, якщо пощастить, вдасться убити яку тисячу-дві, — похитав я головою.

— Так, вибити їх до ноги не виб'ємо, але знищити найагресивніших, загнати сліпу масу в підвали й каналізації та опанувати становищем ми зможемо.

— Якщо вистачить зброї. Чи в місті ще можна десь розжитися хоча б гвинтівкою?

— Ні. Вся зброя була знищена. Щури не вміють нею користуватися, і вона їм непотрібна. Мені чудом вдалося дещо врятувати.

— Тоді яка буде користь із тих людей, що ми їх визволимо з божевільні? Їм доведеться з кілками гонити щурів?

— Не забувайте, що бій — це таки виснажлива робота, і підмога нам не зашкодить. А потім… хто зна, чи обійдеться без ран, а то й…

Не договорив, піймавши мій погляд.

— …а то й без чиєїсь загибелі? — договорив я за нього.

— Пробачте… Я не повинен був так казати. Якщо тут хтось і мусить загинути, то тільки я. Бо це моя справа і моя війна. Хоча… чому тільки моя? Ви не можете уявити, чим ці щури загрожують усьому світові! Цивілізація щурів! Так-так, вони задумали створити свою цивілізацію. І наше місто — це тільки перша ластівочка новітньої цивілізації. Проте їхні плани сягають значно ширше. Вже тепер вони готують бойові дружини для наступу на інші території, їхні емісари курсують постійно в усіх напрямках. Адже їм не страшна навіть радіація. Зрештою, саме завдяки радіації почали плодитися щури-мутанти. Як ви помітили, усі вони завбільшки з кота, а бувають і більші. Кожне наступне покоління дає дедалі розвинутіших щурів. І це тоді, коли те покоління, яке нас витіснило і захопило владу, не вміло ані слова по-людському. Зараз же вони не лише розмовляють, а й випускають книги. Правда, читають їх по-своєму: з'їдаючи. Я підрахував, що років за десять появляться щури завбільшки з вівчурів. А тоді вже при їхній кількості не дасте їм ради ніяк, надто коли до цих розмірів доплюсувати ще й людський інтелект. Вони дуже хутко переважать нас і розумом, і силою. Ми самі тоді перетворимося на щурів, заб'ємося в льохи і пожиратимем їхні недоїдки. Вас не лякає таке майбутнє?

Спочатку мені подумалося, що слухаю божевільного. Вся ця історія зі щурами не виглядала аж так серйозно. Тобто якщо я й бачив для когось небезпеку, то лише для мешканців міста, ну і для себе особисто. Але щоб оця небезпека могла стати світовою? При сучасній техніці й рівні науки?

— Щоб розвіяти сумніви запропоную вам дуже цікаву річ. Це своєрідний щурячий „Майн кампф“.

Полковник простяг мені брошуру, на обкладинці якої красувалося: „Камо грядеші, брате щур!“

— Коли це прочитаєте, для вас багато що проясниться. Побачите, що це вже не