Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із замкового вікна похмуро позирав князь і гукав униз:
— Гармати зарядити чорним порохом і залізними ядрами! Щоб мені застрелити Румцайса!
Гармаші зарядили три гармати, запрягли коней і помчали імператорською дорогою до Ржаголецького лісу.
Їчинські дівчата бігом подалися купувати чорні хустинки.
— Бідний Румцайс!
Пономар із костьолу святого Якуба бив у жалобний дзвін.
Солдати тим часом доїхали до Ржаголця. Навели гармати, капрал ступив три кроки вперед і закричав:
— Гей, Румцайсе, вилазь із лісу, нам треба тебе застрелити!
В лісі нічого не поворухнулося, тільки пташка-зяблик кликала і кликала сумно своїх діток.
Командир гармашів погукав удруге, а потім утретє.
Після третього разу заблик замовк, а з лісу вийшов Румцайс. Руку він тримав на пістолі і підходив до солдатів ближче і ближче.
— Стій і далі ані кроку! — закричав капрал.— Будемо стрілять насправжки, не допустимо промашки!
— Та добре вже, стоятиму тихо, щоб через мене князівське військо не осоромилось,— відповів Румцайс. Став він біля куща шипшини, розставив широко ноги і потягся за пістолетом. Солдати навели на нього гармати, і він теж націлився на них.— Будемо рахувати до трьох.
На слові «три» натиснув Румцайс курок, а гармаші смикнули за шнури гармат. Але шнури були задовгі, і Румцайсів пістоль вистрілив раніше. Постріл був неголосний, пістоль пшикнув — та й усе. Князівські солдати чекали кулі в серце, та з пістоля вилетіли один за одним шість зябликів. А сьома пташка ту ж мить покликала їх до себе на узлісся.
Зяблики посідали на гілках і заспівали. Голосочки у них були ніби із срібла відлиті. Вони так гарно співали, що зразу привабили польову русалочку Андулку і шість її двоюрідних сестер — лісових мавок.
Солдати покидали свої гармати, побігли до вродливих дівчат і запросили їх танцювати.
Про той бал гармашів і лісових русалок розповідають у Їчині до сьогоднішнього дня.
3. Як Румцайс замкнув князя у башті
На буковій гілці сиділи дві сороки, а під деревом Румцайс варив розбійницьку юшку.
Старша сорока і каже:
— Чи це не той?
А молодша:
— Та, мабуть, він.
— Авжеж, це я,— кивнув Румцайс і підкинув у вогонь полінце.— А що там таке?
Сороки повели його на узлісся. На старому дереві Румцайс побачив папір, списаний великими літерами:
«РУМЦАЙСЕ, ЯКЩО ТИ НЕ ПРИЙДЕШ У ЗАМОК, ЩОБ ЗАГРАТИ НА СОПІЛКУ В ЗАМКОВІЙ БАШТІ, — ТИ БОЯГУЗ!»
А внизу стояв підпис самого князя.
Румцайс засміявся в бороду, аж загули там лісові бджоли:
— Пан князь хоче мені щось устругнути за тих гармашів, яких я пустив танцювати з мавками!
— Нікуди не ходи! — крикнула йому старша сорока.
А молода додала:
— Там тебе схоплять!
Румцайс тільки знизав плечима.
— Треба йти. Я мушу заграти на ту сопілку, щоб не зганьбити розбійницької честі.
Та спершу він зайшов до своєї розбійницької печери. В кутку на поличці лежала шкіряна торба. Була вона наче звичайна, але водночас і особлива. Не лежала спокійно, а то надувалася й більшала, то випускала повітря і ставала плисковата. Здавалося, торба була жива.
Румцайс узяв торбу і вирушив до Їчина.
Поки Румцайс жив у лісі, виросла в нього борода майже до пояса, а волосся спустилося аж на плечі. Тож усі люди на нього озирались.
— Так я і до замку не доберуся,— сказав сам собі Румцайс і завернув до перукаря Довбалика. Сів у крісло, кинув капелюх на вішалку і звелів:
— Підстрижи мені бороду і чуприну.
Коли Довбалик в'їхав ножицями у Румцайсову бороду, там щось загуло, і з бороди вилетів рій лісових бджіл.
— Ой лишенько! — розгубився Довбалик.— Я краще візьмуся за ваш чуб.
Він вліз гребінцем у Румцайсову чуприну, але звідти визирнула пташка і весело зацвірінькала.
— Що ж робити? — розвів руками Довбалик.
— Не хвилюйся, Довбалику,— сказав Румцайс.— Дай мені якусь скриньку і клітку.
Струсили вони бджіл у скриньку, а пташку посадили в клітку. Але тепер Довбалику заважала торба в Румцайса на колінах. Вона то надувалася, як волинка, то зморщувалася, мов суха слива.
— Та не зважай ти на неї,— заспокоював перукаря Румцайс.— Там у мене вітер,— я наловив його на узліссі.
Довбалик заспокоївся.
— Чи не бажаєте проглянути газетку? — люб'язно запропонував він, щоб усе було так, як має бути в порядній перукарні.
І перукар дав Румцайсові газету, надруковану готичними німецькими літерами.
Румцайс утупився в неї і побачив таку саму об'яву, яка була прибита до бука. А під об'явою намальована картинка: у круглій замковій башті лежить на столі сопілка, на яку мусить Румцайс заграти.
Перукар Довбалик показав кінчиками ножиць на картинку.
— Не ходи туди, Румцайсе. Пан князь, мабуть, наставив тобі якусь хитру пастку.
Тим часом у замку пан князь разом із княгинею Майоленою були зайняті дивовижною роботою.
Княгиня тримала відерце з білою фарбою, а пан князь малював квачем доріжку на баштових сходах угору аж до тієї кімнати, де лежала сопілка. Така сама доріжка вже вела від Довбаликової перукарні до замкової брами. Намалював її князівський лакей Фріцек.
Коли доріжку домалювали до сопілки, сказав князь:
— Ма шер, тепер ідіть до своїх покоїв, бо тут відбуватимуться небезпечні речі.
Княгиня пішла. А пан князь покликав Фріцека, поставив його за відчинену половинку залізних дверей, які вели в кімнатку, і наказав:
— Атансьйон![4] Коли прийде Румцайс і заграє на сопілку, миттю зачини за ним двері. Та міцно!
Фріцек став за дверима, пан князь сховався за чорну завісу в передпокої і вже наперед радів, сміючись у хусточку:
— Хе-хе, а ручки на цих дверях немає! Зате є на них міцний замок, який може відчинити тільки один знаменитий слюсар, що живе аж у Фландрії!
Тим часом чепурно підстрижений Румцайс вийшов із Довбаликової перукарні і ноги його наче самі прикипіли до доріжки, намальованої на тротуарі. Іде Румцайс, в одній руці у нього клітка з пташкою гойдається, у другій — скринька з бджолами. А торба з вітром висить на шиї.
Пройшов він через браму й намірився по доріжці через майдан. Так би й дійшов до малої замкової башти, але перед самісінькими ворітьми пташка в клітці закричала. Кричить і кричить.
"Ага, щось тут відбувається," — подумав Румцайс. Повернув він назад та й присів за басейном на ринковому майдані. Сидить, поглядає на замок та потроху починає здогадуватися — яку ж пастку приготував йому пан князь.
Тим часом у замковій башті пан князь вже не знаходив собі місця. Весь час крутився він за завісою та
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Румцайса (на украинском языке)», після закриття браузера.