Читати книгу - "Назар Стодоля"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хома
Я й не кажу, що воно справдi так буде, а так, наприклад, — щоб ти тямила, що ми всi на один шталт шитi.
Галя
О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.
Хома
А що ж? Хiба вiн тобi побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повiрвлаї
Галя
Я i без божби повiрила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обiщає, той нiчого не дає? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, — що тодi, га? Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в тiм? Подумай, що тодi ти робитимеш?
Галя
Те, що i всi роблять — заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то i горе, що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та нiколи: того i гляди, що старости на порiг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Iди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!
Хома
А старости раз на вiку.
Галя
Справдi, щоб не помiшали… Ще 6 законної речi не дадуть сповнить. Так побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.
(Уходит.)
Хома
(ходит задумавшись)
Здається, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, моє добро, слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або — як там ще кажуть — рiвнiш згладиш, тiснiш ляжеш.
Галя
(вбегает в восторге)
Приїхали, приїхали!
Хома
(Вздрогнув)
Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмнаї та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я пiду.
(Уходит.)
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину, кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечiр i вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнiї козаки?
Сват
(Тихо покашливает)
I рибалки, i вольнiї козаки. Ми люди нiмецькiї, iдемо з землi турецької. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду». От i пiшли. Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк — назустрiч нам iде князь, пiднiма угору плечi i говорить нам такiї речi: «Ей ви, охотники, ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi куниця-красна дiвиця; не їм, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю, як би її достати. Поможiть менi її пiймати; тодi чого душа ваша забажа, усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: «Що за диво та звiрюка? Хiба де кращої нема? Ходiм другої шукати». Так де тобi! Наш князь i слухати не хоче. «Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куницi, сирiч красної дiвицi, не видав». Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще пiдросте?
Хома
(Притворно с сердцем)
Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьiходiїт на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми передержуємо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i в'яжи ж чим знаєш, хоч мотузком, коли ще й вiн є.
(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьiшит ы е полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)
Сват
Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив. Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьiваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)
Хома
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назар Стодоля», після закриття браузера.