Читати книгу - "Джек на Сході"

— Можна… усі поспішають на майдан, щоб подивитися виїзд прекрасної Гюль-Гюль з палацу. Це дуже пишне видовище. А вашу історію викладете дорогою. Тільки коротко: я не султан і ви не Шехерезада, у нас немає в запасі тисячі й однієї ночі!

Підбадьорившись, Вілкінс вистрибом рушив за своєю чорноокою проводиркою, на ходу бурхливо розписуючи усі незвичайні пригоди останніх років, починаючи з того моменту, як Лагун-Навіжений привів до них у печеру божевільного волоцюгу…

А наші старі друзі наближалися до майдану перед палацом.

— Оскільки всі так біжать подивитися на дочку султана, то Сем цього моменту точно не пропустить, — твердо вирішила Шелті.

На мисливицю озирались із захопленням і осудом водночас. Дочка лицаря, всупереч місцевим звичаям, не покривала голову, і хвиля золотого волосся сяяла на сонці, наче королівська корона. Тугі лосини зі шнурівкою обтягували стрункі ноги, куртка була розстебнута на один ґудзик, а очі дивилися сміливо й упевнено — що тобі полохливі погляди східних жінок! Смагляві торговці, слуги султана і молоденькі багатенькі нероби цокали язиками, широко посміхалися, усіляко намагаючись привернути до себе увагу північної красуні, та, узрівши поруч статечну постать Джека зі срібним мечем і ходою справжнього короля, швиденько кидали будь-які думки про приємне знайомство із загадковою чужинкою. Коли нарешті уся трійця пробилася в перші ряди, під урочисте ревіння сурм ворота палацу розчинилися…

Виїзд прекрасної Гюль-Гюль справді був незвичайним видовищем, повним істинно східної пишноти. Спочатку вийшли шеренги музик із сурмами та барабанами, услід за ними вибігла сотня невільниць, які розсипали трояндові пелюстки. Після них — суворі воїни з кривими ятаганами, вкритими чорними вуалями. Потім ряди вершників у сяючих обладунках, яскравих костюмах, на білих, святково вбраних конях. І лише по тому поважно виступав величезний красень-слон, на спині якого під золоченим балдахіном знаходилася єдина дочка марокканського султана. Народ бухнувся навколішки і активно почав стукати лобом об землю, висловлюючи в такий спосіб пошану вінценосній особі. Саме в цей момент Шеллі побачила на протилежному боці майдану сухорляву постать Вілкінса, який запекло втокмачував щось невідомій чорнявці.

— Он він, ваш худий авантюрист!

— Джеку, нам конче треба спіймати його саме зараз: після церемонії він напевне втече.

— Але, Лагуне, якщо я спробую прорватися через лави охоронців, то всі вирішать, що це замах на принцесу, — резонно зауважив Божевільний Король.

Друзі хмикнули і вирішили почекати, а щасливий Сем підстрибував, у захваті волаючи на весь майдан:

— Хай живе найчарівніша із зірок Сходу, незрівнянна казка мого змученого серця, красуня Гюль-Гюль, чий погляд настільки затьмарив сонце, що я не смію й мріяти про коротку аудієнцію в камерному кабінетику зі свічками та вечерею на двох!

Слон спіткнувся. Для своєї палкої промови Вілкінс обрав не дуже вдалий момент. Музики мовчали, жителі міста догідливо лежали в пилюці, і принцеса, чула кожне слово. Від такого неймовірного нахабства чужоземця досвідчені нукери опустили ятагани, танцівниці зблідли, Мейхані мало не знепритомніла, Джек, Шелті й чаклун закрили очі. А Сем продовжував верзти суцільну нісенітницю:

— Дорогоцінний діамант з діамантів, о Гюль-Гюль, ти така пампушка! До лазні зі-бралася, світло очей моїх? То, може, проведемо час у дорозі за приємною бесідою? І хоча не був я на Босфорі, я тобі вигадаю про нього… А ще я дуже гарний масажист. Ну, ти мене салам алейкум, киценько?

Чорні брови принцеси гнівно зійшлися на переніссі. Як спадкоємиця трону вона знала безліч іноземних мов. Втім, що має на увазі заїжджий нахаба, чомусь чудово зрозуміли усі. Народ незадоволено загомонів. Як сміє цей північний варвар ображати дочку самого султана непристойними натяками та вульгарним тоном?

— Варта, взяти його!

Але перш ніж охоронці повернулися до Сема, перш ніж Божевільний Король потягнувся до меча, Шелті — до стріл, а Лагун-Навіжений згадав потрібне заклинання, з чотирьох кутів майдану до його центру закрутилися вихори куряви, швидко перетворюючись на величезних іфритів. Це були могутні духи у двадцять ліктів заввишки, із синьою шкірою, з атлетичними м’язами і злими обличчями. Танцівниці заверещали й кинулися врозтіч. За ними побігли боягузливі музики, потім хоробрі нукери, а через дві-три хвилини всі, хто прийшов подивитися на виїзд принцеси, з галасом повтікали в різні боки. Людська круговерть закрутила Джека, чаклуна та Шелті, уносячи їх геть подалі від трагедії.

Чотири іфрити ступнули вперед, спіймали переляканого слона і почали зі сміхом перекидувати його, наче живий м’ячик. Нещасна тварина сурмила зі страшною силою, а красуня Гюль-Гюль билася об стінки альтанки, як жук у коробочці. Несамовитий вереск бідолашної лише підсилював веселощі демонів.

— Зараз же відпустіть її, синюшні ви бовдури!

Якщо ви вважаєте, що невгамовний герой втік разом з усіма, то ви його погано знаєте. Сем Вілкінс, взявши руки в боки, грізно стояв перед іфритами. Бліда Мейхані пошепки кликала Аллаха, тримаючись за спиною чародієвого учня.

— Я кому сказав, чурки пласконосі?! Тремтіть перед міццю розгніваного сина марокканського султана, бо я — Семюель-Сеїд-Акбар-ага-угу-Вілкінс — маю намір врятувати свою кохану з ваших брудних лап. Ану, поставте слона на місце!

Здивовані іфрити знехотя звернули увагу на малого чоловічка, який насмілився підвищити на них голос.

— Чого тобі треба, чужинцю?

До честі Сема визнаємо, що боягузом він зроду не був. А тепер, коли небезпечні пригоди загартували його, він дивився на іфритів знизу вгору абсолютно впевнений у власній перевазі.

— Чого ти хочеш, чужинцю?

— Повернуть мою принцесу, дайте валер’янки слону, вибачтесь перед султаном, підметіть майдан… — почав перераховувати учень чародія.

— Він божевільний! — розреготалися гіганти.

— Трохи є… Один мій друг був дуже відомим психопатом. Ну, а з ким поведешся, від того й наберешся! Але ж, з іншого боку, це так подобається жінкам…

— Що нам з тобою зробити? Вбити? З’їсти? Стерти на порох?

— Тільки зачепіть його!

З найближчого провулку вже біг розлючений Джек. Срібне лезо меча горіло на сонці. Слідом поспішала мисливиця. Іфрити обернулися.

— Семе, не