Читати книгу - "Джек на Сході"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Джеку, як ти вважаєш, куди міг вирушити цей бовдур?
— Я думаю, відразу до палацу. Якщо вже він так терміново вирішив одружитися, то навряд чи витрачатиме час на залицяння, хоча… Лагуне, ви ж знаєте його довше, ніж я. Він міг кудись звернути дорогою?
— Запросто, мій хлопчику. У турецькі лазні, наприклад. Сем чомусь упевнений, що чоловіки та жінки миються там одночасно. Або на базар подивитися «танок живота». Або, як ти кажеш, просто до палацу, але не до султана, а в його гарем.
— От бабій! — пирхнула Шелті. — Давайте не будемо його шукати. Тут і без нього багато цікавого. Якщо гарем йому дорожчий за друзів…
— Голубонько, — зітхнув чаклун, — якщо його спіймають у гаремі, то зроблять євнухом.
— Подумаєш, досить пристойна професія. Може, він хоча б тоді за розум візьметься?
— А яка ймовірність, що його там спіймають? — заступився за друга Джек.
— М-м-м… Якщо чесно, досі не спіймали жодного разу. Досвід у нього є. Особисто я раджу не робити зайвих припущень, а відразу вирушати до палацу. Рано чи пізно Вілкінс там з’явиться.
Якби вони знали, що винуватець усієї метушні саме в цю хвилину насолоджується пловом у затишній чайхані зовсім поруч… На жаль, Лагун-Навіжений повів друзів до блискучого султанового палацу.
— Колись, років тридцять тому, я бував у цих краях і навіть приятелював з місцевими чарівниками. Переважно це були дуже приємні люди, але досить підступні, нестримні в гніві і схильні до не надто продуманих дій. Гаряча кров. Що поробиш — Схід…
* * *А саме в цей день великий султан Марокко, достославний Пуфім-аль-Рахім-Хасан ібн Рахат-алі-Махмуд-паши-бей-Залімухеддінов готував до походу в лазню свою єдину дочку. Місяцелика красуня Гюль-Гюль щодо лазень була дуже поступливою дівчиною. Їй подобалося їхати через усе місто в оточені тисячі стражників, відданих мурз, бердан-беїв і башибузуків, на білому слоні, під золотим балдахіном. Як спадкоємицю трону принцесу нікуди не випускали з палацу, тому дівчина щиро раділа будь-якій можливості висунути носа назовні. До того часу, як загриміли сурми і народ кинувся на площу, Вілкінс встиг об’їстися…
— Мейхані, а що це за галас на вулиці? Таке враження, наче все місто ловить одного-єдиного таргана, який пересувається з величезною швидкістю, а на того, хто першим на нього наступить, чекає цінний приз.
— О ні, мій пане, — посміхнулася дівчина. — Просто дочка султана, чарівна Гюль-Гюль, іде до лазні.
— До лазні?! — Сем ледве не підстрибнув на килимі. — Я теж хочу до лазні. У мене вуха не вимиті!
— Ви хочете побачити принцесу?
— Так! Жадібно, безумно, пристрасно, безнадійно, шалено, нестримно, відчайдушно, невідворотно — хочу!
— Тоді ходімо: місяцелика охоче являє свою красу зору кожного.
— Мені подобається така приступність, — ще більше розпалився учень чародія, — але треба ж встигнути купити мочалку.
— Навіщо? — напружилася дівчина.
— Як це «навіщо»? Ну, там… спинку їй потерти, познайомитися, туди-сюди, у лазні всі рівні. Я ж повинен гарненько роздивитися свою майбутню наречену, так би мовити, без…
— Гоп! — зблідла від жаху Мейхані вправно заткнула рот Вілкінса хурмою. Бідолашний Сем шалено вертів очами, обурено сопів, абсолютно не розуміючи, чому це всі довкола так зненацька замовкли.
— Мій пан п’яний! Я відведу його додому, — оголосила дівчина і потягла фантазера геть з чайхани, залишивши на столі золоту монету Вілкінса як плату за обід.
Уже на вулиці, у першому ж підворітті, вона міцно приклала його спиною до глинобитної стіни і сказала все, що про нього думала:
— Якщо ви — син марокканського султана, то я — донька Папи Римського! Ви ніколи не бачили верблюда, ви плутаєте ішака з кишлаком, бастурму з пахлавою, іфрита з нефритом, аксакала з саксаулом. Ви не вмієте сидіти на килимі, схрестивши ноги. Ви здатні заявити на всю чайхану про бажання бачити спадкоємицю престолу в лазні. О Аллах! Та як вас не розідрали на шматки за такі наміри?! У правовірного мусульманина навіть думки не може виникнути про таке кричуще порушення Корану! Це ж портова чайхана! Тут кожен другий завсідник чудово розуміє вашу мову…
— Правда? — похнюпився Сем. — От шкода… таке гарне маскування було. Ну… може, я дещо й перебільшив, але не набагато. Насправді я, звісно, не син вашого султана…
— А хто?
— Я його племінник.
— О пророку Мухамеде, врятуй мої вуха від цієї незграбної брехні! — страдницьки сплеснула руками Мейхані, розвернулася і швидко пішла вулицею.
Переляканий Вілкінс рвонув слідом.
— Гей, гей, гей! Ти куди?!
— Куди очі дивляться. Прощавайте, мій пане.
— Але… як же ж… це… ти називала себе моєю слугою!
— Я звільнилася. За власним бажанням, без вихідної допомоги та рекомендацій.
— А… я ж вашої мови не знаю!
— Аллах милостивий, не пропадете.
— Мейхані! Ну, не біжи ти так, я ж не встигаю. Давай я тебе проводжу?
— Нам у різні боки! — відрізала дівчина. — Якщо вам на північ, то мені на південь і навпаки…
— Гаразд, каюся — я збрехав! Я всього лише двоюрідний племінник вашого… Троюрідний! Ну, будь ласка-а-а… Ми взагалі не родичі! Не кидай мене-е-е…
— Уф! — Мейхані зупинилася і суворо поглянула в присоромлені очі учня чародія. — От що, пане ага-угу-Вілкінсе, або ви негайно розповідаєте мені всю правду, або — прощавай навіки, моє синьооке кохання, ми розійшлися, як в пустелі каравани! Усе зрозуміло?
— Усе, — приречено кивнув Сем. — Історія моя довга і сумна. Я міг би розповідати її довгими ночами, але…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек на Сході», після закриття браузера.