Читати книгу - "Хатинка в морі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ви начебто самі присутні при переселенні рака-самітника з хатинки в хатинку з його страшною супутницею — кольористою актинією; ви бачите, як люта пеламіда полює на маленьких рибок, а вони ховаються між медузячих щупальців, і оскаженіла розбійниця обпікається цими вогненними щупальцями.
Ви читаєте спочатку з деяким недовір’ям, як в Африці міліє ріка і велика риба радить дрібній рибці плисти на мілководдя, а сама лишається в ложі ріки, що порожніє. Але вона зариється в мул і переспить засуху в мулистій ляльці.
Ви дізнаєтесь про рибу, що захищає свою ікру, беручи її в рот, рятуючи так від хижаків. У роті виведуться мальки і плаватимуть неподалечку і знову кидатимуться в рот тата або мами у разі небезпеки. Це в Африці. А послухайте розмову риб, які припливли по Дунаю в Чорне море: незвичайне оповідання осетра, який розказує про свої переживання, коли він плив через Чортові Ворота на Дунаї, захоплююче оповідання про вугра, що приплив із Саргасового моря і по траві шукав шляху до річки…
Як тонко і переконливо просто розповіла письменниця про надзвичайно складний факт з риб’ячого життя!
Я сам бачив на Цейлоні таких мандрівників, що йшли по мокрій траві, розшукуючи воду. Це йшли риби, які звуться дуже важким словом — анабасканденс. Вони живуть і у нас в Абхазії, на Піцунді, в озері… Волечка в своїх оповіданнях ніколи не наводить вигаданих випадків. Все, що вона подає юному читачеві, — науково перевірений факт, але в її викладі він стає поетичним і оригінальним.
Так багато несподіванок і приємного подиву в оповіданнях і про товстолобиків, гостей з Далекого Сходу, що харчуються водоростями, і про рибок, які живуть на рисових полях. Про них приїжджі міські хлопчики ніколи не чували, а колгоспний хлопчик розповів як знавець-рибовод.
І коли ви переноситесь по волі автора в край суворої Півночі, де гаги мостять свої гнізда у скелях над морем, ви відчуваєте зовсім інший світ, зовсім інші пташині звичаї. До речі, про птахів у Волечки багато оповідань, одне за одне цікавіше і повчальніше.
Та от ви вступаєте в ліс, і вас охоплюють нічні лісові чари. Начебто ви самі ходите по лісу і бачите, як горять очі вовка, як летять нічні мисливці. Ніч сповнена драматичними зустрічами, і зло карається одразу по жорстокій справедливості лісової природи: їжак вбиває гадюку, що напала на гніздо маленьких пташок. Під пером уважного знавця лісу оживають його хащі, його мешканці, чуєш їхні кроки, тривожишся їхньою тривогою, чекаючи світанку.
Про ремеза — пташку з чорною масочкою, про щигликів та снігурів ви узнаєте теж щось нове. А цікаве оповідання про ворогів і друзів дасть вам зовсім інше уявлення про яструба-зимняка, охоронця праці землероба від пожадливих полівок.
Ви дізнаєтесь про те, що «поганка зовсім не погана», про її дивовижну хатку-пліт, зроблену з гнилого листя, про її сімейний побут… А оповідання «Текля» і «Соня», так відзначені Корнієм Чуковським, дійсно зразкові, прекрасні оповідання.
І, коли візьметесь читати книжку «Оленятко», ви згадаєте, що в першій своїй експедиції Волечка була в Закарпатті, і воно не могло не справити на неї надзвичайного враження.
У такому зачаруванні полонин та струмків, в таких принадних танках форелі, в тиші старого лісу мусило з’явитися щось особливе, прекрасне, таємниче, що багато говорить нашому серцю. І з’являється Оленятко, і все, що з ним відбувається, нам близьке, і ми за нього турбуємося і радіємо його привільній юності.
Таку книжку може написати тільки людина з великою душею і ніжним чистим серцем.
Такою і була наша Волечка Іваненко.
Якщо їй не дала доля стати великим ученим, який би зробив нові відкриття в галузі вивчення підводної фауни рік, морів і океанів, то вона стала прекрасним майстром дитячої літератури; в її руках здобуті наукою факти перетворилися в захоплюючі пізнавальні оповідання, якими завжди будуть зачитуватися маленькі цікаві читачі.
Її творчість — повчальний приклад. Вона знайшла таку доступну і високообразну мову для своїх бесід, оповідань, що зайняла особливе місце серед літераторів, які пишуть для дітей.
Коли б вона видужала від хвороби, вона могла б ще багато дати чудесного і значного, але хвороба була безпощадна… І кінець наступив восени тисяча дев’ятсот шістдесят восьмого року…
Волечки Іваненко зараз з нами нема, але вона живе в своїх книгах, вона живе в серцях всіх друзів, а їх було багато.
Якщо ми захочемо почути її голос, ми візьмемо її оповідання, зібрані зараз під однією назвою: «Хатинка в морі», — і вона заговорить з нами своїм чистим, добрим голосом про те, як треба любити природу, людей, життя!
Хатинка в морі
Відомо, що переїзд на нову квартиру — це великий клопіт і безліч турбот.
Саме цим був заклопотаний зараз молодий морський рак-пустельник. Він уже виріс із своєї хатинки — закрученої черепашки.
Як же це так? Виріс із хатинки?
Дівчатка та хлопчики добре знають, що вони з часом виростають із своїх платтячок та штанців, і тоді мами шиють або купують їм нові. Але вирости з хатинки? Не дивуйтесь! Для рака-пустельника черепашка була і одягом, і хатинкою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатинка в морі», після закриття браузера.