Читати книгу - "Вона"

Відчинились двері, і вона увійшла. Це був як їй здалося, дуже затишний будинок, добре обставлений, Марі на мить стало ніяково, вона згадала власний дім. Так, він був зовсім не такий як цей, але був майже так само затишний, як і її. А можливо, це все через те, що Марі давно не була у звичайних будинках, де люди живуть звичайним життям. Марі дивилась на зовсім чужий для себе дім, а думками перенеслась до власного. Який він тепер? Чи щось змінилось? У вітальні Марі зустрів чоловік значно старший за неї. Дівчина машинально подумала, що йому напевно десь стільки, скільки і її батьку. Чоловік кивнув двом Маріним супроводжувачам, і вони вийшли з будинку не промовивши ані слова. Марі ж не змогла промовчати.

— Хлопці, а попрощатись? Якось не гарно з вашого боку, — Марі обернулась до чоловіків, та ті, не звертаючи на її слова ніякої уваги, вийшли з будинку.

— Пройдіть за мною, будь ласка, — сильним, глибоким голосом сказав чоловік. І пішов крізь вітальню.

Зупинившись біля дверей, він спокійно відчинив їх і жестом запропонував Марі увійти, хоча сам, здається, не збирався цього робити. Марі переступила поріг, ще раз поглянула на чоловіка, який зустрів її в будинку і зайшла в кабінет. На мить їй здалося, що вона там сама. Та не встигла вона роззирнутись як з боку пролунав чоловічий голос.

— Добрий день, Марі, — із сусідньої кімнати вийшов чоловік.

— Ми з вами не знайомі. Що ви від мене хочете? — Марі роздратовано буркнула до незнайомця.

— Перейду відразу до справи, я хочу щоб ви стали моїм охоронцем, — чоловік рушив до столу, який стояв по інший бік кабінету і сів у крісло за стіл.

— Я схожа на охоронця? — іронічно запитала Марі. Вона не зробила ані кроку, показуючи цим, що не налаштована на розмову. — Та й охорону зазавичай через агентство вибирають, а не шукають на вулиці і під дулом пістолетів, силоміць привозять бозна-куди! Чи щось у світі змінилось, а я цього не знаю??? — вона поглянула на чоловіка, що уважно дивився на неї. — Думаю, що ми все з’ясували. Бувайте, — вона вже було повернулася йти.

— Вибачте, я навіть не представився, мене звуть Тарас. І перш, ніж ви підете, я хотів би вам дещо розповісти, — чоловік підвівся з крісла. Він був рішуче налаштоний.

— Знаєте, у мене немає часу на розповіді, — Марі спробувала видавити посмішку, але їй це погано вдалося.

Вона повернулась обличчям до дверей, але на мить зупинилась. Щось підказувало їй, що потрібно залишитись. І це відчуття її дуже бентежило, адже зазвичай воно не приносить нічого доброго.

— Марі, зачекайте…

— І взагалі, звідки ви мене знаєте? — Марі повернулась до чоловіка. Вона вже вирішила, що залишиться. З одного боку вона розуміла, що чуття її не підводило ще жодного разу і вона без сумніву вплутується в якусь халепу, а з іншого — її дуже цікавило як її знайшли. Адже це означало, що їй потрібно бути обережнішою.

Тарас поклав на стіл папку. Він рукою показав, що Марі може підійти і сама про все довідатись.

Марі стояла нерухомо.

— Що це? — очі Марі прикипіли до папки.

— Погляньте, вам буде цікаво, — Тарас показав, що Марі може сісти в крісло навпроти.

Марі повільно підійшла до столу і підсунула до себе папку. Легким рухом вона розгорнула її і здивувалась навіть більше ніж очікувала. За ввесь цей час вона навчилась контролювати власні емоції, але від побаченого їй стало важко дихати, і Тарас це відчув. Вона кинула настільки різкий погляд на нього, що Тарас аж відсахнувся. У її очах він побачив рішучість і неймовірну силу, і це його полонило.

Марі швидко перевела погляд на те, що було в папці. Серце стискалось. Адже все, що вона так старанно намагалась забути, заховати в найвіддаленіші закутки свідомості, усе її життя було тут, в цій папці. Розкладене по поличках. По таких детальних, що з кожною наступною сторінкою, серце стискалося все сильніше. Не від того їй ставало боляче, що там були такі дрібниці, а від того, що там було її минуле. Минуле, яке вона із таким болем і жалем згадує. У папці було все: від того, де і коли народилась до того, кому вона телефонувала сьогодні вдень. Вона згадала, що так і не повідомила Андрія, що з нею трапилось. Були прописані всі її маршрути, ну майже всі, все ж таки вона знала як потрібно маскуватися. Були подробиці, яких вона взагалі б мала бажання здихатися але, на жаль, не могла. І тепер, гортаючи всі ці подробиці, викарбувані на папері, Марі із сумом розуміла, що це, як би вона не заперечувала, було її життям.

Усе ж Марі зібралась із думками, опанувала себе, загорнула папку і поглянула на Тараса.

— Дякую за те що не полінувались, зібрали мою біографію, можна я заберу її собі, як подарунок? — Марі вже повністю опанувала себе і тепер виглядала абсолютно спокійною і впевненою у собі.

— Як ви помітили я багато про вас дізнався, і можливо, ви зрозуміли навіщо я вас відшукав? — Тарас вже знову сидів у своєму кріслі і дивився на Марі, яка стояла по інший бік столу.

— Не знаю, можливо, ви якийсь багатий маніяк і так шукаєте своїх жертв? — Марі скорчила гримасу.

Вона не збиралась ось так просто, першому зустрічному, розповідати про себе. Побачивши, що Тарас не зацінив жарт, або взагалі його не сприйняв, вона продовжила вже іншим тоном.

— Ви знаєте я і так тут засиділась, мені вже час. Була не дуже рада познайомитись, — Марі після всього побаченого не бажала продовжувати розмову. Вона не гнівалась на Тараса, що той накопав на неї стільки всього, вона сердилась на себе, що за весь цей час не змогла придушити в собі біль. Тому в такому стані вона не хотіла ніяких розмов.

— Я знаю хто ви! — якось дуже голосно сказав Тарас. Він поглянув на Марі так само рішуче, демонструючи те, що не збирається так