Читати книгу - "Планета трьох сонць"

екранi тепер звучав стурбовано. — Зараз надiйшло повiдомлення, що на схiдному узбережжi Африки, мiж Порт-Шепстоном та Мгандулi, в небi з'явилось червоне сяйво, а потiм пролунав сильний вибух, схожий на вибух атомної бомби… Викличу вас ще, коли дiстану звiстку вiд комiсiї, яка щойно вилетiла на мiсце нещасного випадку.

«Де б у наш час узялась атомна бомба? — мiркував доктор Заяц. — I хто б експериментував з нею?»

Звiстка була така приголомшуюча, що хлопчаки навiть втратили iнтерес до недiльного репортажу. Вони тихенько вмостились бiля вiдеофону i разом з Заяцом чекали на повiдомлення з Африки.

Збiгали секунди, хвилини… Минула година.

— В Академiї про нас, певно, забули; вже дванадцята. Ввiмкнемо радiо, послухаємо останнi вiстi, може, почуємо щось нове, — запропонував Юрко.

Повiдомлення про подiю в Африцi було передано першим. Диктор розповiв те, що було вже вiдомо, а потiм продовжував:

— …Причини вибуху досi невiдомi. Радiоактивне випромiнювання, яке зараз не дає можливостi ближче дослiдити мiсце вибуху, свiдчить, що йдеться про дiю атомної зброї. Звiдки взялась атомна бомба тепер, коли людство вже нiякої зброї не виробляє, - важко збагнути. На щастя, вибух стався на безлюдному скелястому узбережжi, тому, за даними попереднього слiдства, жертв не було. За сорок кiлометрiв вiд мiсця вибуху пiдiбрано невiдомого з важкими симптомами променевої хвороби…

Ще одне важливе повiдомлення: в пiвденнiй частинi неба, в сузiр'ї Центавра, точно в напрямку польоту нашої експедицiї, сьогоднi вночi з'явилась «нова»[2]. За обчисленим паралаксом ця зiрка рухається мiж Сонцем та Проксимою Центавра i, таким чином, є найближчою вiд нас зорею.

Будемо сподiватись, що несподiваний вибух невидимої досi зiрки не завдав шкоди «Променю». Нетерпляче чекаємо на повiдомлення вiд експедицiї. Воно надiйде незабаром, бо летить Всесвiтом з швидкiстю свiтла…

* * *

Кiнчився день, такий багатий на подiї. На столi в доктора Заяца задзвонив вiдеофон.

— Говорить Хотенков. Не гнiвайтесь, що турбую вас так пiзно. Чи не могли б ви вiдвiдати мене тут, у Академiї?

— Прибути негайно? — здивовано запитує вчений, дивлячись на годинник. Рiвно пiвнiч.

— Дуже прошу. Питання термiнове. Лiтак Академiї чекає вас на аеродромi.

Через п'ятнадцять хвилин доктор Заяц вже сидiв у реактивному лiтаку, а ще через п'ятнадцять хвилин вийшов з аеродрому Всесвiтньої Академiї наук в Пржерувi. Його зустрiв академiк Хотенков.

Мабуть, справа дiйсно була невiдкладна, бо Хотенков без всякого вступу запитав:

— Як далеко ви сягнули своїми дослiдами?.. Я чув, що ви знайшли принцип, як руйнувати гравiтацiйне поле?

— Одверто кажучи, не знаю, — знизав плечима Заяц. — В суботу це менi вдалось на мить зробити, але коли я хотiв повторити дослiд сьогоднi, саме трапився вибух у Африцi. Другої половини дня я був такий схвильований, що дослiдiв не продовжував. Вiзьмусь за них найближчим часом.

Хотенков мовчав, поки вони пiднялись сходами i зайшли до кабiнету, а потiм сухо сказав:

— Дослiд ви повиннi повторити завтра, тобто вже сьогоднi, вранцi. А щодо подiй у Африцi… то вони повиннi тiльки пiдштовхнути вас продовжувати роботу.

Доктор Заяц глянув на академiка здивовано, але нiчого не вiдповiв.

— Ви — єдина людина, яка може не допустити того, щоб вибух у Африцi вiдгукнувся аж у Всесвiтi.

— Ви говорите це серйозно?

— Цiлком. Нiколи я не говорив так серйозно, як зараз. А втiм, переконайтесь самi.

Обернувшись до столика бiля стiни, Хотенков увiмкнув магнiтофон. З динамiка почувся стогiн i одчайдушнi зойки: «Хочу жити!.. Хочу жити!.. Врятуйте мене, я хочу жити!». Знову стогiн, знову крики: «Я нiколи не хотiв убивати, то тiльки Смiт та Морган погрожували всiм бомбою… Боже врятуйте мене!.. Все розповiм… На «Променi» є ще троє: Грубер, Мак-Гардi та…» подальшi слова зливаються у невиразне бурмотiння.

Хотенков вимкнув апарат.

— Зрозумiли?.. На плiвцi записано голос пораненого, якого пiдiбрали недалеко вiд мiсця вибуху. Разом з iншими кiлькома безумцями вiн ховався в скелях Африканського узбережжя. Бiс його знає, де цi божевiльнi взяли атомну бомбу. Вона стала для них фатальною: пiд час вибуху загинули майже всi. Живим лишився тiльки оцей поранений та тi три, якi поки що спокiйно подорожують на борту «Променя»… Вони називають себе «Братством сильної руки»… — Хотенков зробив паузу. — Звiсно, «Промiнь» ми попередили одразу ж, але радiограма вже не допоможе. До Проксими вона дiйде, як ви знаєте, тiльки за чотири роки, а корабель ось-ось досягне мети, якщо не загинув, звичайно, при вибуху нової зiрки… Вiд результатiв вашої працi залежить тепер доля всiєї експедицiї… Розумiєте, чому я вас викликав?

Вчений зосереджено кивнув головою:

— Розумiю… Я навiть не уявляв… Зроблю все, що тiльки зможу.

Роздiл II
Катастрофа

— Увага, увага! — урочисто проголошує iнженер Фратев, головний спостерiгач «Променя». — Корабель перетнув орбiту планети Октава. Це означає, що ми вступили в сонячну систему Альфа Центавра А!

Нiби чудом, усiх покидає втома багатоденної напруженої працi. Наближення «Променя» до яскраво сяючого двовiр'я потребувало все бiльше i бiльше складних i точних розрахункiв. Ще до прильоту в сонячну систему необхiдно було «зважити» й «вимiряти» планети, встановити їхню температуру та склад атмосфери. За вiдносно короткий час ученi повиннi були розрахувати орбiти всiх восьми планет, якi були виявленi у Центавра А. У цiй титанiчнiй працi неоцiненним помiчником їм став «електронний мозок»