Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Я змусив їх із Біллом потиснути один одному руки, потім відкликав Білла вбік і пояснив йому, що збираюся в Тополину Ущелину, маленьке село за три милі від печери, аби дізнатися, що у Верховині думають стосовно викрадення. Я вважав за краще того ж таки дня надіслати старому Дорсету безапеляційного листа з вимогою викупу й умовами його передачі.

— Ти знаєш, Семе, — каже Білл, — я горою стояв за тебе під час землетрусів, пожеж, повеней, гри у покер, динамітових феєрверків, поліцейських рейдів, пограбувань потягів і ураганів. Я ніколи не втрачав голови, аж доки ми не викрали цю двоногу ракету, замасковану під хлоп'я. Він мене зводить з глузду. Ти не залишиш мене з ним надовго, Семе?

— Я повернуся сьогодні по обіді, — відповів я. — Постарайся, щоб малий не нудьгував і не бешкетував, доки мене не буде. А зараз нумо писати листа старому Дорсету.

Ми з Біллом узяли папір і олівець і заходилися працювати над листом. Запнутий у ковдру Вождь Червоношкірих поважно походжав туди-сюди, охороняючи вхід до печери. Білл слізно канючив, щоб ми зменшили викуп до тисячі п'ятиста доларів.

— Я в жодному разі не намагаюся піддати сумніву загальновідомий факт палкої батьківської любові й відданості, — переконував він, — та ми маємо справу з людьми, а хіба людина зможе розпрощатися з двома тисячами доларів заради сорокафунтової тушки вкритого ластовинням дикого кота? Я не ризикнув би просити понад півтори тисячі. Різницю можеш вирахувати з мене.

Щоб заспокоїти Білла, я пристав на його пропозицію, і ми спільними зусиллями створили таке послання:

Ваш син у нас, у надійному місці далеко від Верховини. Шукати його немає сенсу Не допоможуть вам і найдосвідченіші нишпорки. Для вас єдиною можливістю повернути його є виконання наших умов. Ми вимагаємо тисячу п'ятсот доларів великими банкнотами; гроші мають лежати сьогодні опівночі у тій самій скриньці на тому ж таки місці, що і ваша відповідь, про яку мова йтиме далі. Якщо ви згодні виконати зазначені умови, надішліть письмову відповідь одним посильним сьогодні ввечері о пів на дев'яту. Якщо перетнути Совиний Струмок по дорозі на Тополину Ущелину, праворуч від дороги побіля паркана на пшеничному полі, близько ста ярдів одне від одного, ростуть три великі дерева. Внизу біля стовпчика, що стоїть навпроти третього дерева, лежатиме маленька картонна скринька.

Посильний має покласти в неї вашу відповідь і негайно повернутися у Верховину.

Якщо ви здійсните спробу нас ошукати чи не виконаєте вищезазначених вказівок, ви ніколи більше не побачите свого сина.

Якщо ви віддасте гроші в описаний спосіб, син повернеться до вас живий і неушкоджений протягом трьох годин. Наші умови остаточні, якщо ви не приймаєте їх, жодних подальших переговорів не буде.

Згори я написав адресу Дорсета і поклав листа до кишені. Тільки-но я зібрався вирушати, як до мене підходить малий і каже:

— Зміїне Око, ти казав, що я можу погратися в Чорного Розвідника, поки тебе не буде.

— Грайся собі на здоров'я, — відповідаю я. — Містер Білл з тобою побавиться. А що це за гра?

— Я буду Чорним Розвідником, — пояснює Вождь Червоношкірих. — Мушу мчати до форту і попередити поселенців про наближення червоношкірих. Я стомився бути індіанцем. Хочу бути Чорним Розвідником.

— Гаразд, — кажу я. — На чергову капость наче не схоже. Думаю, містер Білл допоможе тобі завадити підступам жорстоких дикунів.

— А що я маю робити? — запитує Біля, підозріливо косуючи оком на малого.

— Ти будеш конем, — каже Чорний Розвідник. — Хутко ставай навкарачки. Як я можу мчати до форту без коня?

Білл стає навкарачки і дивиться на мене зовсім як кролик, який спіймався в сильце.

— А звідси далеко до форту, малий? — запитує він хрипким голосом.

— Дев'яносто миль, — відповідає Чорний Розвідник. — Тобі доведеться показати все, на що ти здатен, аби ми дісталися туди вчасно. Вйо, пішов!

Чорний Розвідник стрибає Біллу на спину і буцає його п'ятами в боки.

— Заради всього святого, Семе! — схлипує Білл. — Чимшвидше вертайся назад. Шкода, що ми не визначили викуп у тисячу доларів. А ти, малий, тут-таки мені пообіцяй, що перестанеш буцатися, бо я скину тебе і дам добрячого прочухана.

Я попрямував до Тополиної Ущелини і примостився біля пошти й крамниці, теревенячи з місцевими просторіками, що прийшли у торгових справах. І от один хлопець з бакенбардами й каже: він чув, буцімто вся Верховина стугонить через те, що в Ебенезера Дорсета-старшого зник малий. Це все, що я хотів почути. Я купив трохи тютюну, наче ненароком поцікавився ціною на квасолю в чорну цяточку, таємно надіслав листа і залишив село. Поштар сказав, що за годину приїде поштовий кур'єр забрати пошту до Верховини.

Повернувшись до печери, я не побачив там ані малого, ані Білла. Я уважно оглянув усе навколо, навіть ризикнув заспівати кілька йодлерів[5], але не отримав жодної відповіді.

Тож я запалив люльку і вмостився на вкритому мохом підвищенні в очікуванні подальшого розвитку подій.

Приблизно за півгодини у кущах почувся шелест, і Білл, ледве стоячи на ногах, виповз із заростей на невелику галявину перед печерою. За ним сторожко, як справжній розвідник, вигулькнув хлопчисько, радісно шкірячи зуби. Білл зупинився, зняв капелюха і витер обличчя червоною хустинкою. Малий завмер на крок позаду.

— Семе, — каже Білл, — гадаю, ти подумаєш, що я — звичайнісінький відступник, але це було понад мої сили. Я — дорослий чоловік із нормальними чоловічими звичками і навичками самозахисту, але інколи бувають такі миті, коли пиха і самовпевненість де й зникають. Хлопця