Читати книгу - "Детектор часу, Василь Павлович Бережний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Почуття тривоги захолодило в грудях. Григорiй Федорович став немов укопаний i безпорадно дивився на пульт. Раптом йому здалося, що на крiслi темнiє якийсь згусток, нiби величезна тiнь вiд постатi ученого. Затамувавши подих, обережно пiдiйшов на кiлька крокiв ближче. Нiчого нема. Мерехтлива тiнь розтанула, та чи й була? Може, Мирослав, очiкуючи на нього, вийшов на свiже повiтря, походжає попiд соснами...
Григорiй Федорович обернувся i заспiшив до виходу. Кiлька хвилин марно покружляв навколо Бункера, вдивляючись у лiсовi тiнi, потiм знову зайшов усередину. Досадливо зiтхнувши, сiв за письмовий стiл, знiчев'я окинув поглядом папери. О, зелена папка, учора її тут не було. Розгорнув i з подивом прочитав на титульнiй сторiнцi своє прiзвище, пiд ним заголовок монографiї: "Бiосфера як визначальний фактор еволюцiї ноєсної матерiї. Соцiобiологiчне дослiдження". Ого! Надрукував, Коли ж вiн устиг?
Очi пожадливо побiгли по рядках. Вступ. Загальнi положення, але як викладено! Та тут свiтогляднi, фiлософськi проблеми... Так, далi. Рани Живої Природи... Порушення екогенезу* на якiйсь уявнiй планетi.
______________ * Екогенез - змiна особливостей органiзмiв, пов'язана зi змiною середовища.
- Зачитався.... Що там таке? - наче здалеку пролунав Нiнин голос.
Нiяковiючи, вказав на титульну сторiнку:
- Монографiя...
- Твоя дисертацiя? - вихопилось у Нiни. - Нарештi... - Вона зиркнула на переборку. - Ну, як?
- Та праця грунтовна, матерiал багатий, бачиш, ось i карти, i таблицi... - Григорiй Федорович гортав сторiнки. - Але...
- А що це - "ноєсна матерiя"? - перебила Нiна.
- Очевидно, мозок. По-грецькому ноос означає, здається, розум. Але... Хiба я можу скористатися...
Нiна кинула на нього спопеляючий погляд:
- Якi ж бо ми цнотливi! Нам совiсно... Та що ти собi думаєш? Адже й ти щось тут маракував? То подякуй за допомогу та й з богом, Парасю!
- Розумiєш...
- Не будь дурнем! Набридло вже... - Нiна знову зиркнула на переборку. Вiн там?
- Нема.
- А я думала, що ви вже скiнчили експеримент. Нам запiзнюватись незручно. Та ще тепер, коли в тебе, вважай, готова дисертацiя... Де ж це вiн запропастився?
- Вiн тут, очевидно, був. Детектор ввiмкнений.
Пiшли за переборку - Григорiй Федорович ступав сягнистим кроком, за ним дружина - зовсiм нечутно, наче кiшка. Григорiй Федорович зупинився бiля пульта i, не обертаючись, сказав:
- Я, коли зайшов сюди... Розумiєш, менi здалося, наче над крiслом хитнулася тiнь, величезна тiнь з його обрисом. Тут...
Вiн сiв у крiсло, але що казав далi, Нiна не розiбрала, голос подаленiв, долинав глухо, нiби крiзь вату, а потiм i зовсiм пропав. Щось дивне дiялось i з ким самим - постать нiби оповив сизий туман, ще мить - i над крiслом хитнулася широченна тiнь, хитнулася i зникла.
Нiна не встигла навiть скрикнути, так i стояла з розкритим ротом i очима, повними страху. Щойно тут сидiв чоловiк, i ось його нема - зник, випарувався, крiсло порожнє...
А що то бiлiє на пiдлозi?
Тремтячою рукою жiнка пiдняла папiрець i злякано позадкувала вiд пульта. Бiля дверей у переборцi обернулась - на панелi спокiйно мигали зорi. Причапала до столу, де було бiльше свiтла, i знеможено опустилась на стiлець. Поклала аркушик на дисертацiю i миттю, одним поглядом увiбрала слова, написанi чiтким почерком ученого:
"Г.Ф. Шкода, що Ви спiзнились. Час не жде, я мушу транспортуватись на рiдну планету, до сусiдньої часово-просторової сiтки координат. Бережiть свою прекрасну Землю! Вимкнiть Детектор не ранiше 21-години".
Нiна довго сидiла в зацiпенiннi, в глибокiй прострацiї. "А може, вiн ще повернеться?" - стукало в скронях. Але тунель у Часi-Просторi не вiдкривався. Тодi вона взяла зелену папку i тихо вийшла з Бункера.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Детектор часу, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.