Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

Кльоцко проте не розігнувся доти, поки міцно не зв'язав обидва троси. Тоді він помінявся з Чижеєвим місцями.

— Запас, як і мудрий розум, ніколи не завадить. Страхуватися та думати в нашому становищі треба, товаришу Чижеєв.

— Єсть думати про життя на дні морському, — спокійно відповів Чижеєв і перейшов до мотора. Розпухла губа його кумедно віддувалася.

Підводний човен, увійшовши в глибину метрів на п'ять, дав хід і потягнув за собою баркас у відкрите море. За ним, праворуч від баркаса, то перевертались на хвилястій поверхні, то пірнали під воду якісь чудернацькі буйки. Мічман зрадів: «Підводники, мабуть, в рибальські сіті залізли і за собою потягли? Тепер повного ходу човен не дасть. На гвинти намотає або рулі заклинить!»

Підводний човен тягнув мотобаркас на захід, намагаючись відійти якомога далі від небезпечних Кавказьких берегів.

Це була бойова осінь 1943 року. Ще весною наші війська під Сталінградом оточили і розгромили трьохсоттисячну армію фашистів.

Влітку вони завдали гітлерівцям нищівного удару під Курськом, а восени почали гнати їх з Донбасу, з Північної Таврії, викинули з Новоросійська і всього Таманського півострова.

Фашисти ще лишалися в Криму і на західному узбережжі Чорного моря. Боячись нових десантів з моря, вони посилали один за одним розвідувальні літаки та підводні човни до берегів Кавказу.

Ось одна з таких субмарин і натрапила на мотобаркас, якого вів мічман Кльоцко. Здобич була принадна: живі російські матроси — «язики» з ескадри — зараз дорого цінилися. Тому підводний човен і ризикнув спливти при денному світлі недалечко від берегових постів.

Нікому з підводників, звичайно, й на думку не спало, що команда цього хисткого суденця буде чинити такий опір. Безглуздо втративши командира і двох комендорів, гітлерівці надумали швидким поринанням скинути росіян з палуби і втекти далі від небезпечного місця. Але незабаром, по невиразному стукоту мотора та по незграбності при маневруванні, вони зрозуміли, що мотобаркас не відстав од них, що він тягнеться за ними на буксирі. Але вони цього не злякалися, а навпаки зраділи: надія росіян на зустріч з надводними кораблями їм була зрозуміла. Однак човен уже звернув з фарватеру.

Щоб зустрічна хвиля не перекинула баркас, фашисти й далі йшли не кваплячись, майже на перископній глибині. Вони задумали якнайдалі затягти мотобаркас у морс і там розправитися з російськими моряками.

Сонце вже зайшло. Небо пломеніло вогненними смугами, немов далеко за морем хтось розкладав величезне багаття без диму.

На кораблях ескадри, мабуть, сповзли донизу прапори і розтанула в повітрі мідна пісня горністів. Вахтові, певно, давно змінилися. Матроси зібралися на півбаку покурити і «потравити». В кубриках пишуть листи, читають газети, ріжуться в «козла».

«Чи залишив нам черговий по камбузу розхід?» тоскно подумав вимоклий Восьмьоркін. Йому нестерпно хотілося їсти й пити, і він на всі лади кляв підводного човна, що відтягав баркас щоразу далі й далі на захід.

Ніс баркаса поскрипував і, здригаючись, поринав у піну. Бризки летіли на всі боки і час від часу дощем обсипали мимовільних полонених.

— Він же нас до чорта в зуби затягне, — голосно сказав Восьмьоркін. — Треба відрубати кінець і спекатися його.

— Як же ти це зробиш? — буркнув Кльоцко. — Одрубаєш, а човен зараз же сплине і близько до себе не підпустить. На дистанції розстріляє. Наше діло — добре пильнувати і чекати. Може, якраз десь зустрінемося із своїми.

Але ніяких надій на зустріч з бойовими кораблями не обіцяла ніч, що вже насувалася. Море наче вимело вітром: ні димочка, ні гулу літака в небі. Навіть берегів не було видно. Кругом — водяна пустеля та зловісна імла.

— Отак ми замість своєї бази в німецьку влетимо. А там на свинцеві харчі поставлять… — не переставав бурчати Восьмьоркін.

Він замовк тільки тоді, як боцман почав квапливо вибирати трос із води.

— Приготуватися, спливає!

Човен не сплив, він лише виткнув із води перископ.

— Ич, видивляється, чи ми бува не відчепились. Та й сплохував же я, бовдур старий, не догадався перископ розбити. Ану, Восьмьоркін, ми з Чижеєвим підтягнемося, а ти лупони йому по оку. Це по твоїй спеціальності.

Кльоцко з Чижеєвим ривками взялися вибирати трос, а Восьмьоркін затис у правій руці замашний лом. Але підводники так наче догадалися про його наміри, сховали перископ і знову стрімко пішли на глибину. Буксирний кінець так шарпонуло, що боцман з мотористом не втрималися на ногах і трохи не вилетіли за борт.

На цей раз човен спустився на велику глибину. Якби Кльоцко вчасно не подовжив кінець, троса невистачило б.

Через деякий час по дрижанню троса мічман знову відчув, що підводний човен спливає.

Раптом Восьмьоркін побачив біля себе перископ, що виткнувся з води. Він замахнувся і щосили вдарив по ненависній мідній голівці. В перископі щось дзвякнуло. Восьмьоркін ще раз замахнувся і бубухнув по звуженій частині перископа так, що той схилив свою однооку голівку набік,

— Молодчина, Степане! Хай гадюка сліпою…

Кльоцко не встиг доказати. Від сильного поштовху його ноги втратили опору. Баркас кілька разів підскочив, загойдався, зарипів. Підводний човен, намагаючись перекинути дерев'яне суденце, що причепилося до нього, сплив прямо під ним.

Коли боцман опам'ятався після падіння, він почув гучний і недоречний у їх становищі сміх Восьмьоркіна.

— От психонули! — весело заливався гаковий. — Не подобається їм без ока ходити.

Баркас опинився на палубі підводного човна, майже поряд з бойовою рубкою.

— Припинити сміх! Здурів, чи що?.. — занепокоївся Кльоцко. — Зараз же до вихідного люка.

Голос у боцмана був такий, що моторист з гаковим одразу зрозуміли всю небезпечність свого становища і кількома стрибками опинилися на містку підводного