Читати книгу - "Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:

- Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!
З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:
- Перепрошую, пане...
Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.
Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.
- Який божевільний день! - сказала вона.- Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...
І вона почала перебирати в пам’яті усіх своїх ровесниць, аби з’ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.
- Безперечно, я - не Ада,- розмірковувала вона.- В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в’ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п’ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не агрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша «Хороша перепілонька…»
І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам’яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:
Хороший крокодилонько
Качається в піску,
Пірнає в чисту хвиленьку,
Споліскує луску.
Як він покаже зубоньки,
Привітно сміючись,
То рибоньки-голубоньки
Самі у рот плись-плись!
- Е ні, не ті слова,- промовила бідолашна Аліса. Її очі знов наповнилися слізьми.- Мабуть, я все-таки Бела, і мені доведеться перейти жити в ту тісну халупу, і в мене зовсім не буде іграшок, і... ох, я довго вчитиму уроки! Ні, я твердо вирішила: якщо я Бела, я залишуся тут унизу. Всі будуть зазирати сюди і кликати: «Вийди, люба!», але дарма! Я тільки подивлюся на них і запитаю: «Хто я така? Спершу скажіть мені це, і якщо я захочу бути тією особою, я вийду нагору, а якщо ні, то залишуся внизу, доки не стану кимсь іншим...» Ой мамочко! - раптом розплакалася Аліса знову,- як мені хочеться, щоб хто-небудь насправді зазирнув сюди! Мені так набридло бути тут зовсім самій!
Говорячи це, вона глянула на свої руки і надзвичайно здивувалася, помітивши, що, поки говорила, натягла на руку одну з білих лайкових рукавичок Кролика.
- Як мені це вдалося? - думала вона.- Я, мабуть, знову роблюся маленькою.- Вона підвелася і підійшла до столика, щоб примірятися до нього, і переконалася, що була приблизно футів два заввишки і швидко продовжувала зменшуватися. Вона скоро здогадалася, що причиною цьому було віяло, яке вона тримала в руках, тому похапцем відкинула його геть, своєчасно врятувавши себе від цілковитого зникнення.
- Я була на волосинку від загибелі,- сказала Аліса, страшенно налякана раптовою зміною, яка з нею сталася, але дуже задоволена, що була ще жива.- А тепер до саду! - І вона хутко побігла до дверцят. Та ба! Дверцята знову були замкнені, а золотий ключик, як і раніше, лежав на скляному столі.
- Дожилася,- думала бідолашна дитина,- я ще ніколи не була такою малесенькою! Справи дуже погані, дуже!
В цю мить вона посковзнулась і... шубовсть! опинилася по самісіньку шию в солоній воді. Спершу у неї майнула думка, що вона впала в море.
- В такому разі, я зможу повернутися залізницею,- промовила вона. (Аліса була коло моря всього раз у житті, і в неї склалося враження, що де б ви не побували на морських узбережжях Англії, ви скрізь знайдете там багато кабін для роздягання, дітей, що копирсаються в піску дерев’яними лопаточками, ряд будинків з мебльованими кімнатами, а за ними - залізничну станцію). Проте вона швидко переконалася, що знаходиться в калюжі сліз, виплаканих нею тоді, коли вона сягала дев’яти футів заввишки.
- Не треба було так рюмсати,- картала себе Аліса, плаваючи в калюжі і намагаючись вибратися звідти.- Тепер я, чого доброго, втоплюся у власних сльозах. Це буде справді безглуздо! Проте сьогодні все безглузде.
Тут вона почула, що поблизу хтось хлюпочеться в калюжі, і підпливла ближче, щоб роздивитися, хто там. Спочатку їй здалося, що то був морж або гіпопотам. Та пригадавши, якою маленькою була сама, вона скоро зрозуміла, що перед нею була звичайнісінька миша, яка також посковзнулася у воду.
- Чи варто,- роздумувала Аліса,- озиватися до цієї миші? Тут все таке незвичайне, тому цілком можливо, що вона вміє розмовляти. У всякому разі, спробувати не завадить.- Отже, вона почала:
- О Мишо, чи ви не знаєте, як вибратися з цієї калюжі? Я вже втомилася плавати тут, о Мишо! (Аліса гадала, що може саме так треба звертатися до мишей. Ніколи раніше їй не доводилося робити цього, але вона пригадала, що читала таке в латинській граматиці свого брата: «Миша - миші - мишу - о мишо!»). Миша запитливо зиркнула на неї і, здавалося, підморгнула своїм маленьким оком, але нічого не відповіла.
- Мабуть, вона не розуміє англійської мови,- подумала Аліса.- Можливо, це французька миша, що прибула сюди з Вільгельмом-завойовником... (Хоч Аліса і знала історію, вона не дуже чітко уявляла, як давно відбувалися певні події). Отже, вона почала знову:
- Où est ma chatte? (Де моя кішка?)
Це було перше речення з її французького підручника. Миша раптом мало не вискочила з води і, здавалося, аж затрусилася від переляку.
- О, пробачте! -
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол», після закриття браузера.