Читати книгу - "Оригінальні поезії, Шашкевич М. С. "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла,
Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає,
Чагарами густими тьма вовків завила,
Над тином опустілим галок гамор грає.
Там, нещасен думаю тяжко, мов могила
Серед степу опівніч сумненько думає.
Згадка в душі печальній тужно згомотіла,
Бо сплинули радощі, як Дністер спливає!
Нависло ясне небо чорними хмарами,
Тяжкими густі бори склонились тугами,
Зойкнули дуброви, і ліси застогнали.
Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами,
Мило ми з буйним вітром, з блудними марами,
Студена тая доля к серденьку припала.
«Поза тихий за Дунай…»
Поза тихий за Дунай,
Де мій сокіл пробуває.
Лети, гадко, в чужий край,
Де го туга обгортає.
Неси душу там мою,
Легкокрилий вітроньку,
Руську пісню неси му,
Щиру брату пісеньку.
Тужно, тужно там тобі,
Милий брате рідненький,
Но по студеній зимі
Вітрець дихне тепленький.
Серед лугу, край води
Зацвіла калина.
Будь веселий, щаслив ти,
То щаслива й родина.
ЛИХА ДОЛЯ
Ой ти, доле, моя доле,
Гадино їдлива!
Переїла моє щастя -
Гіренька годино!
Запустила в мою душу
Журбу і розпуку,
Учинила мому серцю
З гараздом розлуку.
Ой місяцю, місяченьку,
Тихенько думаєш,
Моєй тяжкой недоленьки,
Відай, ти не знаєш.
Ой не знаєш, ой не знаєш
І не будеш знати,
Як-то тяжко сиротоньці
В світі загибати!
Сам не знаєш, ні сестричка,
Звізда ти не скаже,
Як-то гірко, сли недоля
Світ милий зав’яже!
Тобі тільки хіба смутку,
Що хмара насуне.
А радощів з зірочками
З-межи вас не труне.
А мені ось на сім світі
Своє серце їсти,
Бо з недолев ся бороти -
Як під воду плисти.
Десь за морем, за горами
Мій гаразд здрімався,
Десь з безвістей, з лісів темних
Мій смуток пригнався.
Ой пригнався, та й вороном
Надо мнов літає,
Б’є ми серце тяжким крилом,
Радість розбиває.
Вчора вечір чорна хмара
Мені говорила:
«Чудуєшся, побратиме,
Де ся доля діла?
Твоя доля - то я була,
Я тя не минаю.
Вкривала-м тя чорнов мряков
І тепер вкриваю.
І над гробом твоїм мряки
Ще мої повиснуть!»
Ой надія!.. таку долю
Най-то громи тріснуть!
ДО МИЛОЇ
Повій, вітре, вітросеньку,
Там, де тужить мила,
Нехай несуть там пісеньку
Твої легкі крила.
Повій, вітре, в єй городець,
Де вінці сплітає,
Неси вісті, що молодець
Щиро ю кохає.
Ой погладь ю, вітросеньку,
По єй личку білім,
Нехай знає єй серденько,
Що я єї милим.
Най не плаче, най не тужить,
Вже час ся зближає:
Прийде милий, приголубить
І з нев ся звінчає.
ДУМКА
Нісся місяць ясним небом,
Там, де зоря ясна.
Летів хлопець чистим полем,
Де дівчина красна.
Часом місяць ізійшовся
З тьмавою хмарою,
Не раз хлопець поборовся
З журною гадкою.
- «Журна гадко, печалива!
Чо ти мене гониш?
Чо ми життя згірчиваєш,
В серце тугу рониш?
Уступися, лиха нене,
З вітром в ліси, гори:
Най по тобі й чутка згине,
Як сліди на морі.
Мому серцю най радощі,
Най надія грає,
Най ми доля веселенька
Птичкою співає!»
ПІДЛИССЯ
Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси, на гори,
Мою журну неси думку
На підлиські двори.
Там спочинеш, моя думко,
В зеленій соснині,
Журбу збудеш, потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький,
І один і другий,
Як там жив-єм, ще маленький,
Без журби, без туги.
Там ти скаже та соснина
Й всяка деревина,
Як там грало серце моє,
Світала година.
У садочку соловійчик
Щебетав пісеньки,
Розвивав ми пісеньками
Літа молоденькі.
Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.
Підлисецька горо біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.
Веселая сторононько!
До серця припала,
Душа тебе, як милого
Мила, забажала.
Там-то любо, там солодко,
Весело і мило!
З миленькою у любощах
Вік би ся прожило…
БАНДУРИСТ
Пісенька I
Бувало весною, як ліс розів’ється
І чистими птичок гукне голосами,
Дуброва, як дівка, в цвіття прибереться,
Бджілка задзвонить лугами, полями.
Стадами весело заграє долина,
А в ріці рибонька аж носить водою,
З пісеньков із поля вертає дівчина,
Плугатар за плугом з довгою думою;
Бувало весною, як голуб сивенький,
Із оком ясненьким, як око святого,
Під полов бандурка, в устах пісень много,
Щороку приходить соловій старенький.
А всі го за батька рідненького мали:
Старії і діти, молодці й дівчата,
Як батька з дороги, всі його вітали,
У селі му кожда своя була хата.
Бо й годен був того. Бувало з’явиться,
Мов сонце на небі,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оригінальні поезії, Шашкевич М. С. », після закриття браузера.