Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Також Хмельницький належить до одного з найбільш знаних представників українства в світі. У Вікіпедії є 47 статей-біографій про цього діяча різними мовами. До найбільш об’ємних серед них належать статті не лише українською, російською, румунською, польською мовами (що загалом зрозуміло), але й... китайською.

Історична віддаленість діянь Хмельницького, недостатність документальних свідчень про нього сприяють ідеалізації й героїзації цього діяча. Його особа часто виривається з реального історичного контексту. Більшість українців про цей контекст мають приблизне уявлення. Все це разом узяте створює широкий простір для інтерпретацій, деякі з яких мають сумнівну історичну основу.

Хмельницький в очах українців постає у різних іпостасях — визволителем від польського ярма, борцем за незалежність, творцем Української держави, навіть романтичним коханцем, якого зобидив злий польський пан... Які з цих образів є «справжніми»? А які — плодами фантазій та наших нереалізованих бажань?

Автор пропонованої роботи спочатку спробує розібратися з тим, як творилися образи Хмельницького, різні міфи про нього. Далі подаватимуться реальні факти, що стосуються діянь Хмельницького, а також той контекст, у якому вони відбувалися. На завершення подане осмислення діяльності Хмельницького в історичному процесі.

Легенда

Як сприймали Хмельницького його сучасники?

Війна під проводом Богдана Хмельницького, яка вибухнула в 1648 р. і тривала до його смерті в 1657 р., викликала чималий резонанс і знайшла відображення в літературі. Закономірно, відгуки були різні — часто діаметрально протилежні.

Митрополит Петро Могила

До нас дійшли хвалебні вірші про гетьмана, які походили із українського середовища. Укладаючи в 1649 р. козацький реєстр, канцеляристи вписали до нього панегірик, де Хмельницький іменується «Богом даним» й всіляко прославляється[21]. Поряд із ним славиться й генеральний писар Іван Виговський. Не виключено, саме він міг скласти ці вірші чи хтось із наближених до нього людей. Їх автор, вихований у традиційному православному руському дусі, представляє Хмельницького майже як володаря Русі-України (у тексті — Росії). Проводяться певні паралелі зі славними часами князя Володимира. Говориться, що за цього князя Росія піднялася, але занепала за його синів. Тепер же, за Богдана, знову вона піднімається. Словом, Хмельницький постає як продовжувач Володимира. Також він постає і як продовжувач справ митрополита Петра Могили.

Автор демонструє лояльність до польської королівської влади. Богдан представлений як гетьман під владою короля Яна Казимира:

Правда, наведені віршовані стрічки можна прочитувати і як протиставлення. Але в інших місцях автор хвалить Яна Казимира, вважає, що за його правління настала поправа російських, чи то козацьких, справ.

Декларується навіть польсько-руська єдність:

Отже, Хмельницький репрезентується не як повстанець, а як вірний королівський слуга, що «відновив» славу Русі-Росії.

Таке розуміння діянь гетьмана Богдана мало поширення передусім у середовищі шляхтичів, що, в силу різних обставин, опинилися у козацькому війську. До таких, зокрема, належав Іван Виговський. Ці люди, виховані в шанобливому ставленні до влади Речі Посполитої, хотіли примирення з королем. Водночас вони жили мріями про «відновлення Русі», «руської слави» під королівським берлом. Хмельницький, на їхню думку, якраз і робив це.

Подібні погляди вчених канцеляристів, що походили з рядів руської шляхти, не набули великого поширення. Ця шляхта в українських реаліях ставала «вчорашнім днем», поступаючись новій козацькій еліті. Зрештою, чимало руських шляхтичів стало козаками. Так само в минуле відходили русько-шляхетські стереотипи, які були представлені в цих панегіричних віршах.

Неприхильне ставлення до «Богом даного» гетьмана Хмельницького зустрічаємо в тогочасних польських і навіть почасти руських шляхтичів, які не пристали до козацької «ребелії». Для шляхти Речі Посполитої Хмельниччина стала шоком і трагедією. Її представники намагалися в літературних творах осмислити це явище. Як правило, і самого Хмельницького, і підняте ним повстання вони характеризували негативно. Хоча й були спроби зрозуміти причини повстання, з’ясувати, як дії шляхетства спровокували це явище.

Одним із перших негативних творів був «Літописець або хронічка» Яна (чернече ім’я — Яким) Єрлича (1598–1674)[22]. Її автор належав до православних шляхтичів. Тому його не варто трактувати як представника суто польської сторони. Радше, він представляв у своєму творі погляди української православної шляхти й духовенства. Правда, і ця шляхта, і почасти це духовенство були лояльними до влади Речі Посполитої. На них помітно впливала культура польська. Вони широко користувалися польською мовою. Не був винятком і Єрлич, який писав свій «Літописець...» польською мовою. Хоча в творі зустрічаються й україномовні фрагменти.

Автор згаданого «Літописця...» походив з Волині, з села Колом’є, що неподалік Острога. Можливо, він навчався в Острозькій академії. Певний час Єрлич служив у війську. Навіть брав участь у Хотинській битві 1621 р. Після цього через кілька літ прийняв чернечий постриг під ім’ям Яким. У кінці 1620-х — на початку 1630-х рр. був ченцем Київського Пустинно-Микільського монастиря. Улітку 1633 р. новообраний київський митрополит Петро Могила вирішив цей монастир підпорядкувати собі, застосувавши при цьому силу до настоятеля й ченців. Єрлич покинув чернече життя, одружився й господарював неподалік Житомира. У 1648 р., після того як вибухнула війна під проводом Хмельницького, змушений був утекти до Києва, де переховувався від козаків у Києво-Печерській лаврі. Близько 1652 р. переїхав на рідну Волинь, де проживав з родиною до кінця своїх днів під опікою свояка князя Юрія Пузини.

Ймовірно, події Хмельниччини, коли Єрлич ховався за монастирськими стінами, підштовхнули його на написання «Літописця...», над яким він переважно працював у 1648–1673 рр.[23]

«Літописець...» є твором