Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

Черговий пункт мого тимчасового перепочинку. Саутпорт, прямо поруч з протокою Лонг-Айленд. Підозрюю, що і в цьому місті я надовго не затримаюся, але треба визнати, що тут досить затишно. Давно мріяла вибратися до води, до портового шуму і крику чайок. Кажуть на узбережжі народ більш гостинний і доброзичливий. Ось якраз і перевіримо.

Черговість моїх дій розроблена і відточена мною давно. Насамперед потрібно знайти роботу і нічліг для нас з Пру.

Пру - мій ворон і єдиний компаньйон, я вічно вожу його за собою в клітці на пасажирському сидінні поруч з собою, він дістався мені від бабусі, як прощальний подарунок. Ембер казала, що в цьому вороні частка душі наших предків. Нюанс - бажано щоб місце роботи і житло перебували поруч, якщо тільки не в одному приміщенні, що ще краще. Тому що, не знаю, як на рахунок частки предків, але у нас з Пру розвинувся сильний ментальний зв'язок, ми з ним зграя. Він відчуває, коли мені щось загрожує і піднімає тривогу – кричить на всю горлянку. Причому небезпека ця для нього може полягати навіть у неправильному умонастрої оточуючих мене людей. Ось тому я і повинна перебувати з ним поблизу, щоб мати можливість вчасно заспокоїти, інакше він буде битися об клітку, поки не травмується. Одного разу Пру вирвався, залетів в бар де я працювала і трохи не  виклював одному кретинові очей.

Роботу я намагаюся підшукувати собі в сфері обслуговування, найчастіше офіціанткою в кафе. Така робота дозволяє мені бачити всіх,одночасно залишаючись для всіх непоміченою.

Моє основне правило - ні з ким не зближуватися і не розкривати своєї душі. Приростати не можна, інакше рвати по живому серцю жахливо боляче.

   Кафе-бар розміщений біля самого причалу, його назва мені здалася досить іронічною, просто таки дражливою - «Паща». Відмінне місце для перевертня, саме воно. Я одразу вирішила спробувати, хоча вивіски про вільні вакансії не спостерігається. На дверях привітно задзвонив дзвіночок. Ненавиджу дзвіночки, для мого понад чутливого слуху цей звук справжнє знущання!

- Здрастуй, хлопець з прекрасними і сумними очима. Чи не ти, випадково, хазяїн цього благодатного закладу? - о, я люблю і вмію спілкуватися з людьми, особливо коли мені це вигідно, інтуїтивно я добираю потрібні слова, які їм хочеться почути або котрі могли б викликати у них до мене симпатію.

Це риса одна з особливостей альфи - вміння до себе розташувати. Так само в мій набір надприродних відмінностей входить: гострий нюх, слух, зір, сила та швидкість. Сидячи біля барної стійки я вже чую, що готують на кухні, можу розібрати про що там бурчить кухар, але на щастя я можу це відключати, інакше цей супер крутий багаж просто звів би мене з розуму.

Я посміхнулася хлопцю, що стояв за барною стійкою своєю черговою посмішкою, а він, що мене приємно здивувало - посміхнувся мені у відповідь абсолютно щиро, хоча люди його професії постійно носять потрібну маску на обличчі. Емоції я теж розпізнаю дуже чуйно. Ще одна особливість мого виду. Мене важко обдурити, я бачу, коли людина хвилюється, коли бреше або злиться. Хоча зізнаюся, щирі теплі емоції ,спрямовані на мою адресу мене завжди бентежать.

- Не знав, що це видно по моїм прекрасним очам. Частково можна сказати, що я теж власник. Я син власника. У загадкової незнайомки до нас якась справа?

- Хочу нав'язати до вас офіціанткою, - кивнула я, не перестаючи мило посміхатися. - Попереджаю, я дуже працелюбна. А ще моя головна перевага - я неймовірно терпима до людських недоліків і слабкостей, що робить мене просто незамінною в спілкуванні з клієнтами. Я відповідальна, спритна і у мене відмінна пам'ять. Ну, і скромниця, як ти вже встиг помітити.

- Точно, - розсміявся хлопець. - Суцільна чеснота. Прости, якщо це було грубо. Ти весела.

«А ти милий і вихований екземпляр, зразок ідеального хлопця»

Такі відкриті довірливі люди відразу ж беруть за душу, при наймі, особисто я переймаюся симпатією.

- Мене звуть Нікі! - простягаю руку, і у відповідь її знизує міцна чоловіча долоня.

- Едвард Картер, але краще Ед. Взагалі-то, батько не збирався нікого наймати додатково, але особисто я кажу йому ось уже кілька тижнів, що в розпал сезону зайві руки нам не завадять. Може тобі вдасться його вмовити.

З постійного фонового шуму чітко виокремлюю квапливо збігаючи кроки з боку житлової частини будівлі, суміжної з кафе. Погляд Еда переметнувся до сходів, звідки здався похмурий досить пригнічений хлопець, від якого чомусь пахло дитячим маслом.

- Слухай, Ед, ти не міг би доглянути за малюком? - кинув він, ковзнувши по мені лише краєм ока, - Мені терміново потрібно в місто.

- Пітер, як по-твоєму я залишу бар? Пола ще не прийшла, батько поїхав.

- Кафе пусте, відвідувачі почнуть заглядати тільки в вечорі, а до того часу я вже повернуся! - наполягав Пітер в повному відчаї дивлячись на Едварда, навіть без особливого чуття було помітно його скуйовджений стан.

- Я можу доглянути за баром. Без проблем, - вставила я, привертаючи до себе їх увагу.

- Ні, так не можна. Без згоди батька я не можу, - похитав головою Ед.

- Хто це у нас? - потенційно Пітер вже був на моєму боці.

- Мене звуть Ніколь, ось напрошуюся до вас на роботу. Вам нема чого боятися, хлопці, не думаю, що в касі достатньо грошей, щоб мене цим спокусити, а з мене тут буде більше користі, ніж з вас обох.