Читати книгу - "Замiж за старого, Мері Лі"

Олi потрібно якийсь час, щоб дістатися до села, де жила в приватному будиночку її тітка. Ось вона зрадіє побачити свою племінницю, яка останнім часом не так часто відвідувала родичку. Зараз Оля з передчуттям чекала зустрічі з тітонькою.

Дівчині вдалося вислизнути з рідного дому без проблем. Батько не давав розпорядження охороні, щоб її нікуди не випускали. Оля не часто з татом сварилася, намагалася вести себе стримано.

Коли дівчина виходила з дому, то виник лише один незграбний момент. Олi переклала власні речі з валізи в пакет середнього розміру. Підходячи до вхідних дверей, Оля помітила здивований погляд, який кинув на пакет один з охоронців. Дiвчинi довелося збрехати, що там лежать непідходящі за розміром дрібнички, замовлені в інтернет-магазині i їх потрiбно обмiняти. Більше ніяких казусів. Цікаво, чи перепаде охоронцю за те, що відпустив її? Знаючи батька, можна чекати ураган. Нехай пробачить охоронці, прикро, але інакше вона не могла вчинити. Оля потребувала пiдтримки, яку неодмінно знайде у тітки. Вона вже точно зрозуміє племінницю. Кому захочеться виходити заміж без любові? Дак ще за старого! Кам'яний вік якийсь.

Оля стояла навпроти тіткиного будиночка, до болю знайомого з дитинства. Які раніше були часи. Тоді ще тітка Олена прихильно ставилася до батька Олі. Ні, не так. Терпимо - це те, слово. Тітки Олени не подобалося, що Анатолій часом поводився надто упереджено до всіх. Вона іноді казала, що вiн схож на iндика, коли ображався. Батько терпіти не міг, коли йому перечили. А тітці тільки дай його подражнити. Їхні стосунки зовсім зійшли нанівець після того, як Анатолій занурився в бізнес. Він став відстороненим не тільки з дружиною і дочкою, але і з родичами.

Оля приїхала до тітки, тепер хоч вона надолужить згаяний час. Дівчина стояла біля хвіртки, тут радiсно загавкала Симона - дворняжка, зате яка розумна. Оля пройшла через хвіртку, нахилилася до собачки і погладила по голові. Старенькою Симона стала, стільки ж часу минуло, а досі впiзнає Олю. Дівчина підійшла до вхідних дверей і постукала, сподіваючись застати тітку в будинку. На радість, почулися швидкі кроки, які ставали все ближче. Ось розчинилися двері і в отворі з'явилася середнього зросту жінка, на ній був надітий фартух, а руки були в борошні.

-Привіт, тіточко. Все випікаєш? - Посміхнулася Оля. - Пам'ятаю, як в останній раз бачилися, то теж на кухнi виробляла рiзнi страви.

-Оленька, та невже ти! - Сплеснула долоньками тітка Олена, яка забула, що руки в борошні - навколо все і покрилося білими порошинами. - Тьху, та що ти будеш робити! Навіть обійняти тебе не можу. Заходи швидше в будинок. Дай тільки руки помити.

Оля увійшла всередину, зачинила за собою двері і стала оглядатися з доброю посмішкою. Нічого не змінилося. Ті ж шпалери, люстра, картини ... Не дивно, якщо в інших кімнатах все на тих же місцях.

Оля роззулась і пішла за тіткою в кухню. Дівчина зайшла і побачила, як тітка метушливо витирає руки.

-Як же я рада тебе бачити. - Промовила Оля. - Ти собі не уявляєш. Вибач, що раніше не приїжджала в гості.

-Ой, дівчинка моя. - На очах жінки з'явилися сльози, вона протягнула руки до племінниці і міцно обняла. - Я навіть знаю того, хто не пускав тебе до мене. Сідай, розповідай. Ти просто вирішила погостювати або трапилося чого? Піди з дороги зголодніла, давай погодую тебе.

-Не повіриш, але перед дорогою я гарненько перекусила. - Оля підвела тітоньку до кухонного столу. - А ось від чашечки чаю з печивом не відмовлюся. Ти сама сідай, а я поставлю чайник кип'ятити.

Поки вода закипала, Оля розповіла тітці про її майбутнє заміжжя. Про те, що нареченим став багатий старий. А за рахунок шлюбу батько збирається свою компанію розвивати, при цьому ніякої уваги не звертає на почуття дочки.

-Розумієш, я не хочу жертвувати собою заради амбіцій тата. - З сумом промовила Оля. - Мені хоч і 29 років, але у мене немає ніякого бажання виходити заміж за того, кого знати не знаю. Якщо ти не проти, то я б пожила у тебе якийсь час. Допоможу по господарству. Зроблю все, що скажеш.

-Я з радістю прийму тебе. Але чи правильно ти поступила, втікши з дому? – Насупилася тітка. - Коли батьки не знають, де ти, почнеться переполох. Може подзвониш, скажеш, що приїхала до мене?

-У мене хіба був вибір? - Оля розуміла, яке занепокоєння викликає у рідних її втечу. Але ж батько сам зробив все, щоб вона покинула стіни рідної домівки. - Якби я затрималася там, продовжуючи протестувати проти волі батька, то мене посадили б під домашній арешт. А так, тато не очікував моєї рішучості. Думав, що я все-таки, не дивлячись на обурення, стану сидіти і чекати, поки за мною не прийде новоспечений жених.

-Що ти знаєш про цю людину? - поцікавився тітка Олена. - Невже він настільки поганий, що не підходить тобі?

-Я бачила його один раз, але цього виявилося достатньо. - Обурилася Оля. Вона була проти того, як батько був готовий видати заміж єдину дочку за старигана. - Він ні зовні мені не сподобався, ні поведінкою.

-Та НУ. Такий вже страшний? - Посміхнулася тітка. - Напевно, весь згорблений, бородавка на носі? Дивись, може ікла у нього, як у вампіра?

-Ні, всього цього я не помітила. - Відповіла Оля на смішки тітки. - Нехай я зараз здамся поверхневої, але цей чоловік мене нічим не зачепив. Він абсолютно не мій типаж. До того ж він весь сивий, неохайний - бороду відпустив величезну. Йому точно багато років, а я не хочу ставати вдовою відразу після весілля. Тільки заради грошей розглядати заміжжя, для мене блюзнірство.

-В твоїх словах є істина. - Промовила тітка. - А чому його поведінка тобі не сподобался?

-Мені не сподобалося, що він задивлявся постійно на мене. - Роздратовано промовила Оля. - Інколи здавалося, що скоро почне слину пускати. Напевно, саме це найбільше вивело з себе. Тим більше я зовсім не намагалася якось флiртувати з ним, а всього лише розповідала про батькову бібліотеку.

-Я чомусь вважаю, що ти трохи перебільшуєш. - Резонно відповіла тітка Олена, і відставила порожню чашку. - Поспішні висновки ні до чого доброго не приводять.

-Зустрiчають по одягу, як знаєш. - Відпарирувала Оля. - Та й він занадто мовчазний, з ним складно було говорити, я витягала кожне слово щипцями. Я сумніваюся, що нам є, про що говорити.

-Добре, посидиш у мене. Ще раз все гарненько обміркуй, а потім приймеш остаточне рішення. - Договоривши, тітка встала і пішла в одну з кімнат - в будиночку їх було три. - Піду постелю тобі, з дороги все-таки. Пора відпочити.

-Спасибі. Я знала, що на тебе можна покластися. - З посмішкою промовила Оля. З тіткою їй завжди було легко і спокійно на душі. - Я приберу зі сталу.

-Добре. - Тітка стала виходити з кухні, але потім раптом зупинилася. - Щось мені підказує, в цій історії крапку не поставлено. Назріває щось - тільки зрозуміти не можу, чи щось погане, чи хороше.

-Мені чомусь теж здається, що ще не кінець. - Подумала Оля, коли тітка вийшла. Дівчина зітхнула і почала мити посуд. - А раптом батько піде на радикальні заходи? Але насильно не потягне ж під вінець - щонайменше, це незаконно! Сподіваюся, тато одумається.

З посудом було покінчено, Оля пішла за тіткою. Потім вони ще довго розмовляли, а потім лягли спати. Нехай наступний день принесе щось гарне.

Оля прокинулася о 9 ранку, а тітка ще раніше, вона вже поралася на кухні. Виявилося, що деяких продуктів не вистачило, Оля пішла до магазину.

-Не затримуйся. - Весело защебетала тітка Олена. - А то страва не вийде без потрібних інгредієнтів.

Минуло небагато часу Оля поспішала з покупками з магазину, закупилася на свої заощадження. Хоч яка допомога тітці.

Оля пішла на кухню, щоб скоріше розкласти продукти. Ледве вона переступила поріг, то мимоволі з губ дівчини злетів здивований вигук.

-Що ти тут робиш?! - Встала, як укопана Оля.

-Ну, привіт. - Невдоволено блиснув очима на дочку батько, який сидів на одному зі стільців. - Я радий, що ти рада мене бачити.

Оля вчепилася в пакети, які все ще продовжувала тримати. Вона прикривалася ними немов щитом. Батько продовжував свердлити поглядом дочку, губи його були підібгані.

-Зараз почнеться ... - Промайнуло в голові у Олі. - Я буду стояти на своєму, не поступлюся йому.

Протистояння батька і доньки - сили нерівні, але в душі дівчина сподівалася на розсудливість тата. Хоча, дивлячись на нього, вогник надії, згасав.