Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Поки Френк промовляв, Едісон, огрядний, кремезний, червонопикий, із посивілими каштановими бакенбардами, що пишно розрослися аж до самих вух, і колючими сірими блискучими очима, добропорядний, самовдоволений і солідний, жував яблуко та задумливо розглядав відвідувача. Едісон, як це часто буває, звик із першого погляду складати собі думку про ту чи іншу людину та пишався своїм знанням людей. Як не дивно, але цей розважливий махляр із дивною для нього легковажністю відразу зачарувався Ковпервудом, особистістю куди складнішою, ніж він сам. І не тому, що Дрексел писав про нього як про «безперечно талановитого фінансиста», котрий, влаштувавшись у Чикаґо, зможе принести користь місту. Ні, Едісона загіпнотизували незвичайні очі Френка. Незважаючи на його зовнішню сухість, у Ковпервуда було щось привабливе, і банкір не залишився до цього нечутливим. Обидва вони, по суті, були, що називається, собі на умі.

Тільки філадельфієць був наділений розумом, далекоглядністю та підступністю в незрівнянно більших розмірах. Едісон, сумлінний парафіянин своєї церкви та зразковий громадянин, на думку місцевих обивателів, був, просто кажучи, лицеміром. Ковпервуд же завжди гидував носити таку маску. Кожен із них прагнув узяти від життя все, що міг, і кожен на свій лад був жорстоким і нещадним. Але Едісон не міг змагатися з Френком, бо ним завжди володів страх: він боявся, аби життя не викинуло з ним якоїсь каверзи. Його співрозмовнику цей страх був невідомий. Едісон помірно займався благодійністю, зовні в усьому дотримувався буденної, загальноприйнятої рутини, удавав, що кохає свою дружину, котра йому давно остогидла, і потай віддавався незаконним утіхам. А чоловік, котрий сидів зараз перед ним, не дотримувався жодних усталених правил, не ділився своїми думками ні з ким, крім близьких йому осіб, котрі цілковито перебували під його впливом, і діяв тільки так, як йому заманеться.

— Бачите, пане Ковпервуд, — сказав Едісон, — ми тут, у Чикаґо, такої високої думки про наші можливості, що часом боїшся сказати те, що думаєш, остерігаєшся, як би тебе не вважали занадто самовпевненим. Наше місто — ніби як молодший син у сім’ї, упевнений, що він усіх зможе заткнути за пояс, та не хоче пробувати свої сили завчасу. Його не можна назвати красенем — він незграбний, як усі підлітки, але ми знаємо, що він ще вирівняється. Кожні півроку цей молодик виростає зі своїх штанців і черевиків, зі свого картуза та курточки і тому не може виглядати чепуруном, але під непоказною одежею у нього є міцні кістки та пружні м’язи, і ви незабаром переконаєтесь у цьому, пане Ковпервуд, як тільки придивитесь до нього уважніше. І зрозумієте, що зовнішність суттєвої ролі тут не відіграє.

Круглі очі пана Едісона звузилися, погляд його на мить став ще колючішим. У голосі зазвучали металеві нотки. Френк зрозумів, що Едісон справді закоханий у своє місто. Чикаґо було йому дорожчим за будь-яку коханку. Навколо очей банкіра пробігли променисті зморшки, рот обм’як, а обличчя розпливлося в усмішці.

— Буду радий поділитися з вами всім, що знаю, — продовжував він. — У мене є що розповісти.

Ковпервуд заохочувально посміхнувся у відповідь. Він став розпитувати про розвиток різних галузей промисловості, про стан торгівлі та ремесел. Ситуація тут була інша, ніж у Філадельфії. У Чикаґо відчувалося більше розмаху, більше простору. Прагнення до зростання, до використання всіх місцевих можливостей було типовим для західних штатів, що вже само по собі подобалося Френкові, хоча він ще не вирішив, чи варто взяти участь у цьому житті. Але так чи інак, події сприяли його планам. Ковпервудові ще належало позбутися тавра колишнього арештанта, а також позбутися дружини і двох діточок. Себто юридично, звісно, у нього не було наміру кидати їх напризволяще. Діяльний, молодий і сміливий Середній Захід швидше міг пробачити йому ту зухвалість, із якою він ігнорував сучасний кодекс моралі та відмовлявся йому коритися. «Мої бажання — насамперед» — було девізом Ковпервуда, але щоб жити згідно з цим девізом, необхідно було долати забобони інших і вміти їм протистояти. Френк відчув, що банкір, котрий сидить перед ним, якщо і не став ще воском у його руках, то все ж схильний вступити з ним в дружні та дуже корисні для нього взаємини.

— Ваше місто справило на мене дуже приємне враження, пане Едісон, — помовчавши, сказав Ковпервуд, чудово усвідомлюючи, втім, що його слова не надто відповідають істині. Він не був упевнений, що у нього колись вистачить духу влаштуватися серед цих будівельних риштувань і котлованів. — Я бачив його лише з вікна вагона, але мені сподобалося, що життя тут б’є ключем. Гадаю, що у Чикаґо — велике майбутнє.

— Ви, наскільки я розумію, прибули через форт Вейн, отже, бачили гіршу частину міста, — сказав пан Едісон гордовито. — Дозвольте мені показати вам упорядкованіші квартали. До речі, де ви зупинилися?

— У «Ґранд-Пасифік».

— І довго розраховуєте пробути в Чикаґо?

— Два дні, не більше.

— Даруйте, — пан Едісон вийняв із кишені годинник. — Ви не відмовитеся, сподіваюсь, познайомитися з деким із найвпливовіших людей нашого міста? Ми всі зазвичай снідаємо в клубі «Юніон-ліґ». У нас там є свій кабінет. Якщо не маєте нічого проти, то гайда зі мною. Я збираюся туди на першу годину дня, і ми, без сумніву, застанемо там когось із наших комерсантів, впливових підприємців, суддів чи адвокатів.

— От і добре, — одразу погодився філадельфієць. — Ви дуже люб’язні. Я неодмінно буду сьогодні в клубі «Юніон-ліґ». Але до цього мені хотілося б побачитися ще з деким... — Ковпервуд підвівся і зиркнув на свій годинник.

— Між іншим, не могли б ви пояснити мені, де розташована контора «Арніл і Ко»?

Почувши ім’я цього багатія, гуртового гендляра м’ясом і одного з найбільших вкладників його банку, Еді­сон схвально закивав. У цьому молодикові — Френк був щонайменше років на вісім молодший за нього самого — банкір одразу ж відчув майбутнього фінансового магната.

Після побачення з паном Арнілом — поважним, величним, насторожено-неприязним, і бесіди зі спритним і хитрим директором біржі Ковпервуд вирушив у клуб «Юніон-ліґ». Там він застав доволі строкате товариство: люди різного віку — від тридцяти п’яти до шістдесяти п’яти років — снідали за великим столом в окремому кабінеті, обставленому масивними різьбленими меблями з чорного горіха. Зі стін за ними спостерігали портрети знаменитих чиказьких городян, а вікна