Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Шед Гарвей, медтехнік, зігнув спину над лабораторним столом, очищаючи ліву куксу Камерона Паджа. Минулого місяця тридцятитонний шматок льоду, рухаючись зі швидкістю 5 мм на секунду, придавив Паджу лікоть. Звична травма для робітників, котрі обрали фахом різання та транспортування льодових гір при нульовій гравітації. Камерон зносив це з професійним фаталізмом.

Заглядаючи Шедові через плече, Джим спостерігав, як той вправно дістає з мертвої тканини медичних хробаків.

– Які новини?

– Виглядає дуже добре, сер, – мовив Падж, – я все ще маю трохи нервів. Шед саме розповідав, як до них ліпитимуть протеза.

– За умови, що ми втримаємо під контролем некроз, – втрутився медик, – і якщо Падж не дуже швидко загоїть руку, поки не повернемось на Цереру. Я глянув у правила – бідака пропрацював досить, аби отримати протез зі зворотнім зв’язком, сенсорами тиску і температури, драйверами до тонкої моторики. Увесь набір. Майже як справжня рука. До речі, внутрішньопланетники мають біогель, що здатен відновлювати кінцівки. Але нашою страховкою він не покриється.

– До сраки внутрішньопланетників з їхнім гелем. Мені краще гарненьку поробку з Поясу, аніж будь-що, вирощене цими довбнями в лабораторії. Навіть проста примірка їхньої моднявої руки робить з тебе придурка, – висловився Падж і похапцем додав: – Йо-майо, пробачте старпоме.

– Нема за що вибачатися, я радий, що ми можемо тебе підрихтувати, – підбадьорив Голден.

– Ще дещо йому скажи, – підморгнув поранений.

– Я типу чув від інших хлопців, що мали такі протези, – Шед знітився і відвів погляд від Голдена, – ніби поки вони приживаються, то коли їх торкаються – наче тобі хтось передьоргує.

Голден мовчав, комент наче завис у повітрі, і лікареві вуха зовсім збуряковіли.

– Приємно чути, – Голден зламав мовчаку. – То що з некрозом?

– Трошки інфекції маємо. Хробаки тримають її під контролем. У цьому випадку запалення навіть дещо корисне, і ми не гаситимемо його повністю – допоки воно не поширюватиметься.

– До наступного рейсу він оклигає?

– Холєра, так! Я буду готовий. Я завжди готовий. Я це зроблю, сер.

Та Шед заперечив:

– Можливо. Дивлячись, як відновлюватимуться зв’язки.

– Та до сраки! – вигукнув хворий. – Я одноруч можу нарубати льоду більше, аніж половина ледарів у цих ночвах.

– І ще раз, – Голден ледь стримав посмішку, – це добрі новини. Продовжуйте.

Падж реготнув, а медик дістав ще одного хробачка. Повернувшись до ліфту, Джим вже не вагався у виборі кнопки.

Штурманський пост на «Кентербері» не вражав. Коли Голден уперше потрапив на флот, то уявляв собі величезні, на всю переборку екрани. Але такі були лише на лінійних суднах, хоча й там – як елементи декору.

Аде сиділа біля пари екранів, лише трохи більших за монітори особистих терміналів. У одному кутку ефективність вихідного каскаду реактора судна, у іншому – оновлення подій двигуна. З правого боку сирі логи оновлювалися з кожною системною подією. Голову прикрашали чималі головні навушники, з-під яких раз-по-раз вихоплювалася басова партія.

Якщо «Кентербері» відчує щось аномальне – її буде попереджено, якщо система згенерує помилку – її буде попереджено, коли капітан Макдовел залишить ходову рубку – її буде попереджено і вона встигне до приходу капітана вимкнути музику й створити заклопотаний вигляд.

      Цей її дрібний гедеонізм був однією з тисяч рис, які приваблювали Голдена.

– Агов, – він підійшов і, акуратно піднявши навушники, привітався. Аде посміхнулася, щось натиснула на екрані і оповила довгу й струнку шию навушниками, наче якоюсь техногенною прикрасою.

– Старший помічник Джеймс Голден, – промовила вона підкреслено офіційно, посилюючи це густим нігерійським акцентом, – чим я можу бути вам корисною?

– А це ти дуже в тему запитала. Я щойно подумав: як приємно було б з кимось повернутися до моєї каюти по третій зміні. Романтично повечеряти тим самим лайном, що дають на камбузі, послухати музику.

– Випити винця, порушити протокол, – підхопила штурман. – Приємно про таке думати, але я сьогодні не налаштована на секс.

– Так я і не кажу про секс. Трохи перекусити. Потеревеніти.

– А я кажу про секс.

– Аде, – Голден став біля крісла на коліна. Прискорення складало третину від земного тяжіння, тож стояти було дуже комфортно. Посмішка Аде дещо пом’якшила ситуацію. Пискнув лог, жінка кинула погляд на екран, розблокувала крісло і повернулася до старпома.

– Аде, ти мені подобаєшся. Я хочу сказати, що справді насолоджуюсь твоєю компанією. Не розумію, чому ми не можемо одягненими провести трохи часу разом?

– Голдене, солоденький, припини це.

– Припинити що?

– Припини навертати мене у твою подружку. Ти хлопець нівроку, з симпатичними сідницями і, напевне, вправний у ліжку. Але це не означає, що ми дійдемо до цього.

Джим підвівся, відчуваючи певну бентегу:

– Аде, мені потрібно щось іще.

– Цього не буде, – відповіла та, беручи Голденову руку у свою, – і добре, що не буде. Ти тут старпом, а я на короткому контракті. Один рейс, мо, два, і я піду.

– Та я теж не прикутий до цього корабля.

Її приязний сміх був з нотою недовіри:

– Як довго ти на «Кенті»?

– П’ять років.

– Ти більш нікуди не підеш. Тобі тут зручно.

– Зручно? «Кент» столітній льодовоз, щоб знайти гіршу роботу, треба ще прикласти зусиль. Тут усі або недосить компетентні, або чимало налажали на попередній роботі.

– Та ж тобі тут зручно, – у погляді додалось холоду. Закусивши губу, вона глянула на екран, а потім на співрозмовника.

– Я цього не заслуговую, – відповів Джим.

– Так, ти не заслуговуєш. Слухай-но, я кажу, що не в настрої сьогодні. Трохи розклеїлася, і тре гарно виспатися. Завтра я буду приязнішою.

– Обіцяєш?

– Навіть вечерю тобі приготую. Вибачення приймаються?

Голден подався вперед і торкнувся її вуст своїми. Дівчина відповіла наполовину ввічливо, а за хвильку тепліше: її пальці обійняли Голденову шию, але потім відштовхнули його.

– Ти занадто вправний у цьому, але зараз маєш йти. Я на посту і все таке.

– Оке-е-ей, – хлопака навіть не повернувся у бік дверей.

– Джиме, – Аде хотіла продовжити, але тут система гучного зв’язку пікнула і мовила голосом капітана, стислим та лунким: «Голдена на місток».

Джим у відповідь тихо вилаявся. Жінка засміялася. Він різко нахилився, поцілував її в щоку і попрямував до центрального ліфта, тихцем бажаючи капітанові чиряка на видному