Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через дві години вечеря вже була готова, квартира прибрана, чисті речі Сергія чекали на нього у ванній кімнаті. Мій наречений строгий, тож краще все робити вчасно, бо потім будуть дорікання. Такий у нього характер, а може, і робота цьому посприяла. Гаяти час на з’ясування – це марна справа, він такий, який є, і я до цього звикла. Я прийняла душ, закуталась у теплий халат і сіла читати улюблений роман. Після кількох сторінок гірко посміхнулась – казка для дорослих... Насправді немає такого пристрасного і відданого кохання збоку чоловіка, та й збоку жінки теж. Я сотню разів ставила собі питання, чи кохаю Сергія? Напевно, так, бо не жила б із ним і не хотіла би будувати плани на майбутнє. У нас все, як і в інших пар: робота, кредит і вічна рутина у житті. Кілька разів на рік відпочинок на вихідних, якщо Сергія або мене не викличуть на роботу. Зате є впевнене майбутнє і надійна людина поруч. А романтика... вона зараз у моїх руках надрукована на папері, почитаю і вистачить.
Почувся звук відмикання дверей і до квартири зайшов Сергій. Такий рідний і знайомий, кожен рух і кожна риса обличчя. Він усміхнувся мені білосніжною усмішкою і швидко підійшов, щоб схопити на руки і радісно закружляти. Книжка вислизнула з рук, а я закричала від здивування. Що це з ним? Алкоголю наче не відчуваю, та й він цією звичкою не зловживає. У нерозумінні теж посміхнулась і подивилась очима, повними запитань. А його карі очі блищали від щастя і задоволення. Сергій поклав мене на диван стояти, я дивилась на нього зверху вниз, тільки не з великої різниці висоти. З моїм зростом у метр шістдесят і вагою у сорок п’ять кілограмів, супроти метра вісімдесяти п’яти і вісімдесяти кілограмів Сергія я не почувалась більшою.
- Вже завтра я його піймаю, покидьок потрапив у пастку, повірив у дружбу і поплатиться за це. А я стану вищим у званні і здобуду омріяну повагу.
Я перестала награно посміхатись, бо не могла розділити його радість. Сергій невдоволено примружився і змусив металевим поглядом пояснити свою поведінку. Я напружилась всім тілом, бо розуміла, що все може закінчитись сваркою.
- Мені здається неправильним те, що ти довгий час обдурюєш людину фальшивою дружбою.
Сергій випустив мене з обіймів і роздратовано попрямував до ванної кімнати. По дорозі сказав розлюченим і грубим тоном:
- Неправильно грабувати свою країну і її людей. Завтра піймаю його і розповім тобі більше. А зараз подавай вечерю, я голодний і стомлений.
Через хвилину почувся шум води у ванній, а я пішла на кухню. Не можу я зрозуміти його роботу, та й хитровидумані схеми піймання злочинців. І тих злочинців не розумію теж, хіба так складно жити чесно? Чому людям так кортить обманювати інших і відчувати від цього задоволення? Хай завтра все закінчиться і ми позбудемось цього тягара.
Їли ми мовчки. Він розсердився на мене, а я не хотіла грати під його настрій. Сергій пішов до спальної кімнати, а я помила посуд і пішла до нього. Він відвернувся до вікна, тож я бачила широку спину. Думала, заснув від перевтоми, тому тихенько лягла на свій край ліжка, щоб не тривожити його сон. Не встигла сказати, що завтра відійду з дому, а це погано. Сергій завжди хоче знати, де я перебуваю, ні, він не забороняє кудись ходити, просто піклується про безпеку. Зранку і розповім.
Я здригнулась від різких обіймів Сергія. Він одним помахом руки перекинув мене на себе і задоволено всміхнувся від моєї безпорадності.
- Я тебе люблю! Вибач за настрій, хвилююсь багато. Завтра все закінчиться і згодом ми одружимось.
Сергій притулив моє обличчя до своїх грудей. Так приємно і надійно стало у мужніх і теплих обіймах. У такі моменти перестаю його боятись і з жадібністю поглинаю ласкаві слова і жести.
- Я теж тебе люблю.
Сергій притиснув мене міцніше до себе. Схоже, мої слова йому теж приємні. Напевно, це і є кохання, тільки нема на нього сил і часу перед роботою. Я згадала про завтрашні плани. Випала нагода, тож треба розповісти.
- Я завтра поїду у коледж зі студентами допомогти. Василь Степанович щось вигадав незвичне, щоб їх до навчання заохотити. А потім приготую святкову вечерю.
- Мені не дуже подобається, що лікар тобою користується, але подобається, що дає за це вищу посаду. Головне – з вечерею встигни.
- Встигну. Все буде, як ти любиш.
- Добраніч!
- Добраніч!
Він відсторонив мене від себе і провернувся на бік. Мені знову стало холодно і самотньо, чарівний момент закінчився. Я обережно притулилась обличчям до його спини і закрила очі. Тільки сон ніяк не приходив, щось всередині напружувалось від тривожних передчуттів. А якщо з ним завтра щось станеться? Це ж небезпечний злочинець, якщо його так довго вистежували. Сергій не сам працює, його підтримує ціла група найкращих у своїй справі поліцейських, і навіть так – поки ніяких вагомих позитивних результатів нема. Сергій намагається тримати все у секреті, та про досягнення не вміє змовчати, бо гордість за себе вирує у ньому. У всіх є якісь слабкості, у мого чоловіка – жага до величі і прагнення переважати над оточуючими. Для цього і намагається здобути вищого звання, та не мені його судити.
Передчуття були правдивими, тільки не за того я боялась. І біда сталася не з ним.
Як Вам початок історії? Буду рада зірочкам і коментарям)
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діамантовий шрам, Мирослава Білич», після закриття браузера.