Читати книгу - "Він та Вона, Яна Янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
"Шкода, що принців зараз не зустрінеш", – подумала вона.
Через декілька хвилин, дівчата підійшли до дверей які вели в актовий зал. Вони поглянули одна на одну.
– Готова повеселитись? – спитала Лея.
– Звісно! – вони відчинили двері.
За дверима актового залу в їхні обличчя вдарила темна світлова хвиля та неймовірний гомін. Зала була прикрашена кольоровими гірляндами, яскравими кульками та атмосферними ліхтариками. Люди, обласкані звуками музики та емоційними голосами, танцювали, розмовляли, грали в ігри та сміялися. Дівчата з нетерпінням занурилися в цю атмосферу свободи та безтурботності, насолоджуючись неповторною ніччю в колі своїх друзів та однокурсників.
– Еліза! Лея!
Дівчата повернулися в сторону голосу який їх покликав. До них наближався високий хлопець. Симпатичний брюнет привітно усміхався. Його руки були заховані в кишенях вільних джинсів. Біла футболка не могла приховати кубики преса.
– Сем, привіт!
Лея усміхнулась та підбігла до свого коханого. Вони цмокнулись в губи та усміхнулися один одному.
– Чудово виглядаєш! – сказав Сем обіймаючи Лею.
– Ох, дякую любий! – щасливо відповіла дівчина притискаючи до нього.
"Вони така гарна пара, – подумала Еліза. – Сем хороший хлопець, але його найкращий друг...."
– Гей! Привітик дівчатка! – пролунав знайомий голос який Еліза ненавиділа до глибини душі.
До них підходив хлопець який був струнким і високим, з витонченими рисами обличчя. Він мав блакитні очі, які здавалися глибокими та загадковими, як озера в лісі вранішньої тиші. Його волосся було коротким і чорним, з легкими загнутими прядками на лобі. Чоло було високим і гладким, а вуста - гострими та дещо стиснутими, ніби завжди були готові до розмови або жарту. Він був одягнений в простий, але стильний одяг, що відображав його молодість і енергію - джинси, футболку і кросівки, які добре підійшли його мускулатурі. В його руках було щось елегантне і легке, його високі та гнучкі пальці обіймали якийсь предмет з грацією і легкістю. Хлопець підходив все ближче, і могло здатися, що він був завжди на часі, завжди готовий до нових викликів і можливостей, які чекали на нього в майбутньому.
– Привіт, Яне! – викрикнула Лея та обійняла його.
Хлопець обійняв її у відповідь. Коли дівчина відпустила його, Сем підійшов до нього, і вони стукнулись кулаками, широко усміхаючись один одному.
– Добре, що ти прийшов. Я думав, батько тебе не відпустить. – сказав Сем, усміхаючись ще ширше.
– Ну, ти знаєш батька, він завжди ставився до мене дуже суворо, але я витримав його випробування, – відповів Ян зі задумливим виразом на обличчі. – Ми все ж, зробили це, ми закінчили другий курс, і тепер настав час відпочити і відзначити це, – заявив він з впевненістю в голосі. – Потрібно відзначити цей великий успіх! Ходімо вип'ємо щось!
– Повністю з вами згоден пане Блек, у Вас такі чудові ідеї! – погодився Сем.
Хлопці зареготали та пішли до столиків із напоями. Еліза деякий час спостерігала за ними, а потім повернулась до Леї.
– Вони нормальні? – запитала вона, складаючи брови.
– Звісно! Елізо, перестань так казати, – рішучо відповіла Лея, нахилившись трохи вперед, щоб донести свої слова. – Те, що ти ненавидиш Яна, всі знають. Але він нормальний. Хоча ні, він не просто нормальний, він класний. Тобі просто потрібно поглянути на нього з іншого боку.
– З якого саме? З усіх боків, він для мене жалюгідний, підлий, егоїстичний, самозакоханий нарцис, який тільки вміє веселитись і бити байдики, – промовила Еліза, нахмуривши брови та виражаючи свої почуття у суворих рисах обличчя.
– Але він розумний. Отримав стипендію, як і ти. Найкращий на курсі, як і ти. Популярний, як і ти, – переконливо продовжувала Лея. – Він любить допомагати іншим, його сміх завжди лунає по всій аудиторії. Мені здається, що ви ідеально підходите один одному. Може вас звести? – хитро посміхнулась дівчина.
– Нізащо! – відкинула голову назад Еліза, майже налякано покрутивши очима. – Щоб я з ним? Та ніколи в житті!
– Ну, ну. Ти ж не знаєш, що буде в майбутньому. Різне може статися. Він був на останньому благодійному заході і пожертвував значну суму на лікування хворої дівчинки. Ти можеш бути здивована, які люди можуть бути в реальному житті, – Лея випустила вдих, позначаючи важливий момент.
– Я впевнена в своїй позиції, – відповіла Еліза, зводячи брови у рішучому виразі. – Але давайте краще не продовжувати цю розмову, а піти, і щось випити, – закінчила вона, видаючи легку усмішку.
***
Еліза напилася. Не так сильно, щоб не розуміти де вона знаходиться, але достатньо, щоб її дії були непередбачуваними та незграбними.
– Янннн! – покликала Еліза підійшовши до хлопця, поклавши руку на його плече, і відчуваючи покачування від випитого напою.
– Оооо, хтось тут добряче випив! – посміявся Ян.
– Знаєш, що.... – дівчина гикнула, намагаючись утримати баланс, але її слова трохи сплутались.
– Я уважно слухаю, Елізо – сказав він, зберігаючи цікавий тон у голосі.
– Ти знаєш, Ян, я тебе так сильно ненавиджу! – вирвалось з неї, коли вона відчула, що вже не може стримати своїх почуттів.
– Справді? А я не знав, – з сарказмом в голосі відповів хлопець, з тим підняттям брови, що часто використовується для жартів.
– Так, це правда. Розповісти, чому? – запитала вона, звівши брови у сумлінній та рішучій міміці, спрямованій на розкриття своїх почуттів.
– Ну, якщо ти так хочеш, то чому б і ні. Розкажи мені, чому саме ти мене ненавидиш, – відповів він, легко схиляючись до неї та розглядаючи її обличчя, наче намагаючись розгадати кожен вираз.
– Тому, що ти самозакоханий, тупий, егоїстичний, зарозумілий ідіот! – із серйозністю, наскільки могла, викрикнула вона просто йому в обличчя, рішучо зійшовши з доріжки жартів і відверто висловлюючи свої думки.
Ян спочатку виглядав шокованим, але потім голосно засміявся.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Він та Вона, Яна Янко», після закриття браузера.