Читати книгу - "Не кохаю!, Іра Майська"

Під час вечері ми майже не розмовляємо та обоє мовчимо.

Мій чоловік дякує та встає з-за столу, каже, що хоче у душ. Я йду за ним. Під два метри ростом, спина широка, зі спортом на ти.

Невже діє? Бо він вже не розказує усіляку дурню про любов і не лізе з поцілунками.

— Втомився, любий.

Він обертається, а я шокована, бо якось саме вирвалось.

— То звичка, – розвертаюся в іншу сторону. – Зараз чай принесу, поп’ємо разом?

Киває мені і знімає свою футболку, кидає на крісло. Мій організм на це реагує миттєво.

Та що таке, наче голого торсу ніколи не бачила? Коли Тарас береться за резинку своїх штанів, то я вирішую, що час вже йти робити той диво-напій.

Вертаюся за десять хвилин, стукаю до нього у кімнаті. Почуваюся, мов якесь дівчисько, що вперше хлопця побачила.

Він лежить зверху на ліжку в одній білизні. Насуплено дивиться на мене. Каже, щоб сідала до нього.

Ставлю чашку на тумбу, всідаюся сама. Чоловік мене вкриває ковдрою. Та мені постійно хочеться чимось його вколоти і наговорити дурниць.

— Ну, кажи вже. Я ж бачу, як ти себе стримуєш.

Дивлюся в його очі, вони стали геть сумними.

— Давай, просто вип’ємо цей напій.

Даю спочатку Тарасу, п’ємо по ковтку.

Чередуємось. Воно якось саме так виходить.

Така слабкість, сил ні на що нема.

Вночі мені сниться босорка, сниться моя Аня. І вона теж у неї в будиночку. Не розумію, що вона каже, але бачу, як бабця дає їй такий самий мішечок з чимось. І каже, що її напій завжди діє. Потім бачу, як ми з Тарасом приймаємо в гостях мою подругу. І як, вона робить сама чай.

Так, було таке. Вона сказала, що знає, що де стоїть, а ми можемо відпочити трохи. Там вона і наколотила напій, який мав випити мій чоловік, щоб розлюбити мене. Та сталося так, що я схопила чашку і випила його за кілька ковтків.

Як так? Нічого не розумію. Це ж моя Аня, вона так переживає за мене, бо мій чоловік справжній тиран. Постійно пише і дзвонить.

Потім в якусь мить я бачу картинку, що я одинока жінка середнього віку, а виглядаю, мов пенсіонерка. А все через те, що втратила кохання усього свого життя.

Аня на моєму місці...

З моїм чоловіком. Він носить її на руках. Дарує квіти. Готує сніданки.

Невже, я власноруч щойно напоїла чоловіка зіллям, аби щасливою стала моя подруга? І вона спеціально мене відправила сюди, бо тільки ця відьма таке може.

Відчуваю, як сльози стікають по обличчю. Я кричу. Бо це страшно.

— Кохана, Олесю! – чую крізь сон, що мене гладять по обличчю. – Ти тремтиш, йди до мене.

Розумію, що я і досі у кімнаті свого чоловіка. Заснули в тих положеннях, як пили чай. Але змінилось основне.

Я відчуваю увесь той біль, який я завдала Тарасу своїми вибриками та словами. Я мало не зруйнувала нашу родину.

Відчуваю, як міцні чоловічі руки, притягують мене в гарячі обійми.

Я схлипую раз. Я схлипую вдруге.

Починаю голосно плакати, уткнувшись обличчям в міцну шию.

— Тихо-тихо. Не плач. Мабуть, цей чай відкриває на все очі, бо я так само шокований після свого сну.

— Вибач.

Це все, що я можу сказати.

— Тобі нема за що просити вибачення! Головне, що до тебе прийшло прозріння. Як і мені тепер все стало ясно.

Я плачу, не можу зупинитись. А мій чоловік все гладить мене. Водить рукою по спині, аж поки я не заспокоююся.

Ми знову засинаємо. Але тепер в обіймах один одного. Мені сниться сон, що Аня знову прийшла до босорки аби начаклувати щастя. А та їй поставила умову, бо одного разу вона вже її збрехала, сказавши, що бере чай для настирного залицяльника. Що за умова я не дізналася, бо мене розбудили приємні поцілунки та пестощі мого чоловіка.

— Я скучив за тобою.

— Це ліжко дуже скрипить. Нас всі почують, – хіхікаю я.

— Хай всі знають, який я щасливий! – тягнеться за поцілунком.

— Кохаю тебе! – шепочу у губи.

Сказавши зізнання, я пірнаю під ковдру, аби показати наскільки я його люблю. Але це вже зовсім інша історія.

Кінець