Читати книгу - "Пiснi, Степан Васильович Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Край нього біліє,
Но вже письмо друге
На ньому рябіє!
І поле чорніє,
Коріння зсихає…
І бусел перистий
По скибах ступає…
Споров плуг тяженький,
Задряпало рало,
І в рани насіння
Нерідне запало.
Запало насіння,
Коріння пускає
І силу чужую
Без жалю спиває…
І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!..
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но бог святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап'ята буда…
Не верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І "Вічную пам'ять"
Божий птах співає…
СВІТИТЬ МІСЯЦЬ СЕРЕД НЕБА...
Світить місяць серед неба,
Зіроньки кругом,
І всі люди сном заснули,
Опівнічним сном!..
Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про тугу свою!..
Чи спиш, мила, чи дрімаєш?
Любка, пробудись!
Пробудися і в віконце
Виглянь-подивись!..
Най погляну на ті личка,
Що палахкотять,
На ті очі, чорні очі,
Що вогнем горять!..
Виглянь, мила, як дрімаєш,
Най я подивлюсь,
Подивлюсь на білі груди,
К серцю пригорнусь!..
Пригорнуся, обів'юся,
Правду спом'яну…
І без туги і без жалю
Вічним сном засну.
ОЙ ЧОМУ ТИ НЕ ЛІТАЄШ...
Ой чому ти не літаєш,
Орле сивокрилий?
Ой чому ти не гуляєш,
Хлопче чорнобривий?
Ой рад би я політати -
Туман налягає;
Ой рад и я погуляти -
Туга не пускає.
Нема щастя ні за мною,
Ні передо мною,
Тілько туга за тугою,
Журба за журбою!
Ходжу, нуджу середо дня
І посеред ночі,
І ніколи сну не знають
Заплакані очі.
Ізсихають мої очі,
І сльоза не ллється,
Тільки туга коло серця,
Як гадюка в'ється.
В'ється ж вона коло серця,
Серце розриває,
Ударюся в сиру землю,
Земля не приймає!
Ой піду я поміж скали,
В море повалюся!
Як не в морі утоплюся,
В камінь розіб'юся!
І злетяться чорні птахи,
Сядуть надо мною,
Заспівають "Вічну пам'ять"
Над мою журбою.
ХМІЛЬНИЦЬКА ПІСНЯ
Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!
Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким залізним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
Що в'ється над нами кругом!
Чи в нас не та сила, що у батьків була?
Не тая шабелька у нас?
Чи в нас нема коней на степах широких,
Чи вуголь на люльці погас?
Нехай наші коні на чистому полі
Тріпнуться і враз заіржать!
Нехай наші браття, молоді козаки,
На чистеє поле біжать!
Нехай знову брязне шабелька стальная
В козацьких залізних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кості
Могилами в наших степах!
А люлька-голубка нехай не вгасає,
Паліть вражі села кругом!
Нехай ворог знає, повік не гадає
Знущатися над козаком!..
ТІЛЬКО-М РОДИЛАСЬ
Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю:
"Будеш тужити, серце в'ялити,
тебе я тим благословлю!"
З тої години щастя уплило,
І слід недоля замела,
Звалився камінь тяжкий на груди,
На серце туге залягла.
Де ступнем ступлю, тернина коле,
Кров обкипає на ногах;
Де оком гляну, сумно та темно,
Ніби намітка на очах.
Не світить місяць, не гріє сонце,
Чорніє небо, як земля;
І, як в склепінні межи вмерлити,
Межи живими ходжу я.
Знущайся, доле, не жалуй сили!..
До каплі кров мою іспий!
І від людей забите тіло
Землею темною накрий!
ХЛОПЦІ-МОЛОДЦІ...
Хлопці-молодці,
Пийте, гуляйте!
Жваві дівчата,
Хлопців кохайте!
Бо весна одна -
Згадайте, люди!
І в нас другий раз
Весни не буде!..
Шумує вино,
І мед і пиво…
Склянками, хлопці!
Чарка не диво!..
Пийте за личка,
За чорні брови!
Нехай дівчата
Будуть здорові!
Музики грають,
Смичками мають;
Жваві дівчата
На вас моргають!..
Обійміть дівча,
Котра вам мила!
Танцюйте, хлопці,
Поки є сила!
Не знати, що рік
Дівчатам скаже…
Може, не одна
Косу зав'яже…
Може, й з нас котрий
Піде між люди,
Зав'яже дівча,
Господар буде!..
Тоді не пора
Буде гуляти,
Тоді не пора
Буде й кохати…
Хлопці ж молодці,
Пийте, гуляйте!
Жваві дівчата,
Хлопців кохайте!..
СТУДЕНТ
В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.
Стара хата зо вдовою
Разом вік свій віджила,
Почорніла, похилилась
І в болото увійшла.
Увійшла по самі вікна…
В ґанку сходи до сіней;
В сінях набік похилились
Двоє скривлених дверей…
І направо старій бабі
Смерть підписує патент,
А наліво без копійки
Б'ється з нуждою студент.
Зима люта. Вітер свище,
Сніг по вікнах брязкотить,
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло каменить.
А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.
І живіт, як гриб, запався,
Облізає голова…
І остання догорає
Його свічка лойова.
І сидить він, поглядає
На похилену стіну -
Під
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пiснi, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.
