Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

 До зали з за трону вийшло з пів сотні людей, хтось у вишуканому вбрані, а хтось у ганчір’і.

-  Гаразд. Якщо ваша ласка не могли б ви принести мені глечик меду та мішечок горіхів? – у очах загорівся  давно відомий мені вогник. Той самий вогник що в дитинстві заставляв його залазити на дерева чи взяти щось смачненьке із чужого поля.

- Гаразд – радник підійшов до слуги що стояв перед сходинками до трону із лівого боку.

- І ще золотий пояс, жіночий.

Король кивнув на радника кам’яним обличчя:

- Навіщо вам жіночий пояс?  - поцікавився монарх.

- Я розповім про це після зцілення людей. – зняв свій білий плащ та відав одному із слуг.

- Гаразд. – зітхнув молодий імператор та сів у свій трон.

        З мого місця я бачив лише спину Кафі. Моя нога неконтрольовано сіпалась. Хотілось побігати, відчувалось напруження у тілі, особливо у ногах. Так і хотілось сказати, « Нумо обернися, я так давно тебе не бачив!».

- Перепрошую? – прошепотів вельможа що стояв поруч зі мною на підвищені.

 Мій рукав постійно торкався голої руки вельможі, це сталось через напругу, через напругу це проігнорував.

- Нічого, вибачте. –  ніяково усміхнувся трішки опанувавши своє тіло. Такими темпами його скоро повісять, - вже подумки. – навіщо йому пояс? Та ні не повісять, з чого такі дурні думки?

Тим часом Кафі підійшов до натовпу хворих і сказав:

- Усі кого болить душа відійдіть позаду мене. – з два десятки людей вийшли з натовпу.

        Тим часом слуги принесли усе запрошене на підносах.

- Скажи, ти віриш богу?  -  закотив рукави свого вбрання яке облягало його.

Кафі взяв глечик меду підійшов до як я думаю сліпої жінки, її очі були білими. Набрав ложку меду.

- Ні, я не вірю в бога. – очі були направлені в сторону. – Якщо він є то це найбільше зло.

- відкрий рота. – мед потік по її губах. – відчуй малу каплю небесного світу створеного більшим ніж богом. -  усміхнувся.

        Зал обурився від нахабства жінки. Хтось доволі голосно,  напевно спеціально щоб почули усі казав « її треба втопити а не лікувати, недарма вона сліпа». Хтось інший підтримав.

        Та ці погрози пусті, у більшості країн світу відмінили смертну кару, і особливо за віросповідання. І як це дивно що переважна більшість цих країн є монархічними, точніше конституційно-монархічні.

         Що разу дивуюсь людській нахабності. Люди прогнилі до кісток, навіщо їх чомусь вчити якщо вони це спотворять? Це як обрізання, колись якогось невідомого навіщо обрізали, він став доволі відомим і тепер усіх хлопців в деяких країнах заставляють це робити без їх згоди. Це дурість.

        Жінка завмерла, очі її стали менш мутними, але все-ще були такими.

- Повністю відновиш зір завтра з ранку. – прошепотів їй на вухо та відвів у бік. Звідки я знаю спитаєте? Бо він не перший раз зцілює сліпих. – Наступний… ти. – підійшов до чоловіка, схопив за плече. – що тебе турбує?

 На вигляд чоловік був абсолютно здоровий.

- можна сказати це вам шепотом? – підніс голову до його вуха.

Вислухавши його Кафі промовив:

- Це твоє прокляття і подарунок який був записаний в твоє життя ще до нього. Але що це подарунок ти зрозумієш після твого вознесіння. Я можу лише злегка полегшити твій біль. – приклав руку йому  на пояс.

- Дякою вам.

        Кафі кивнув.

Так пройшло десь двадцять хвилин, за цей час мій друг багато ще казав дивного і не зовсім, або зовсім мовчав, натовп спостерігачів охав, ахав і дивувався або обурювався, Імператор лише дивився із свого трону. Дійшов час до останнього із групи яких мучать фізичні вади.

- Скажи що тебе мучить.

- А ви не знаєте? – здивовано запитала молода дівчина одягнена у ганчір’я.

-  Знаю, але чи бажаєш ти мені це розповісти?

- Від вас віє святим, але я його не бачу. – відповіла дівчина сівши на сходинку, майже перед ногами Імператора.

- Ну не я ж назвав себе святим, а люди. – засміявся.

 У залі почали щось сильно обговорювати. Лунало багато слів, наприклад « значіть він не святий?» або « самозванець» бувало і « він щось інше…».

- гаразд… - зітхнула та встала, - чи зцілити ви мої рани? – скинула свою брудну сукню. Її тіло покривало сотні шрамів і подряпин, на горлі було видно сліди від мотузки, які скривались під ганчір’ям.

        Кафі взяв декілька горіхів ложкою, запхав край ложки у мед.

- Беріть. – простягнув ложку.

        Зранена дівчина подивилась на нього з під лоба, але все-таки взяла ложку. «Не хватало щоб її не до святий годував з рук» написано на її обличчі, звісно не огида та і не лице овечки.

- І це все?

- Ні звісно. –заплющив очі. – ви ж голодні. Рани я ваші не зцілю, з цим ваші лікарі допоможуть. Цей шрам – поклав палець нижче її пупка  де була мала подряпина, дівчина здригнулась. Напевно у Кафі холодні пальці. Він завжди в дитинстві, тай у юності підходив з заду торкався мого живота своїми крижачками. Напевно хотів щоб я за ним побігав, та натомість я просто видихав закочуючи очі.– залишиться, як нагадування про люблячого брата що зцілив вас. – усміхнувся їй в обличчя.

        Задивився, навіть не помітив як тривога майже зникла. Хоча коли я це помітив вона почала повертатись… розслабитись зможу лише після цього усього, звісно і пізніше може відбутись що завгодно, наприклад замахи багатих фанатиків, та цю тривогу можна оминути, у палаці  таке  не можливо втнути.

Імператор був більш зацікавлений у цій розмові Кафі з дівчиною, від без емоційності і сліду не залишилось.

 - Ваша величність. – представ на колінах.

Зал заохав. Ці люди знали що святі мало перед ким схиляють голову, те що святий стане на коліно перед імператором, ну або королем вважається початком золотої епохи цієї країни.

Люди були здивовані, адже почалась підготовка переходу із імперії Сонця у монархічну конституційну федерацію, як часто кажуть « Сполучені штати континенту сонця». Що до таких дій і реформ які Врен   почав впроваджувати всього через кілька тижнів як зійшов на трон.