Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Давид моторошно скривив губи в посмішці. 

— Зі мною ти не знатимеш, що таке холод, Ягідко. Ти увесь час палатимеш і благатимеш мене підкинути ще дров.

Чоловік зліз із ліжка, швидко натягнув штани та з голим торсом попрямував до дверей. Натиснув на ручку й розвернувся до мене лицем, ковзнувши по мені дивним поглядом, від якого коліна затремтіли. І якби я зараз стояла, напевно повалилася б на підлогу, як мішок із цементом.

— Ще зустрінемось, Орисю. 

Після того, як Давид зникнув за дверима, я ще довгенько не могла зібратися з думками. На негнучких ногах попленталася до спільної душової.  

Струмочки крижаної води обвивали моє тіло, даруючи бажану розрядку, а м’язи поступово розслаблялися. Зважаючи на печіння в межах лона, я не стала його сильно розтирати та намилювати гелем для інтимної гігієни, як любила це робити, лише обережно пройшлася пальцями по почервонілих складочках і повернулась у кімнату.  

Моя сусідка вже була тут і розставляла по підлозі чорні свічки.

Софія підійняла на мене погляд карих, трохи побагрянілих очей і зі смішком запитала: 

— Як пройшов твій секс марафон? Кого наступного попросиш тебе задовольнити у ліжку? 

Я фиркнула. Не соромлячись, скинула білосніжний рушник зі свого тіла та жбурнула його на ліжко. Підхопила піжамну сорочку, почавши неспішно одягати її на ще вологу шкіру. 

— Я можу спати з ким хочу, коли хочу і скільки хочу, — бовкнула, просовуючи ґудзики в петельки. — А ось що ти тут влаштувала? Тільки не кажи, що знову збираєшся викликати свою мертву подружку, — я насупила брови. — Ти вже двічі намагалась, і ледве не підпалила нашу кімнату, пам’ятаєш? Стільки часу пройшло... тобі варто її відпустити. 

— Тоді у мене не було цього, — Софія проігнорувала мої останні слова, засунула руку під матрац і дістала якусь пошарпану обгорілу книгу. — Лемеґетона.  

— Це та книга, з якою постійно носиться ректорка? — з моїх губ злетів нервовий сміх. — Ти що її викрала?! 

— Позичила, — закотила очі подруга. — То ти мені допоможеш, чи так і стовбичитимеш посеред кімнати без штанів? Якщо Меліса не прийде через твою голу дупу, я уві сні задушу тебе подушкою. 

— Вона вже мертва, що їй до моєї голої дупи? — схопила піжамні штани, і коли мої очі зачепилися за маленького столика біля стіни, я заклякла. Голос затремтів, стало фізично боляче вичавлювати із себе наступні слова: — Коли... Хто це приніс? 

Софія прослідкувала за моїм поглядом і потягнулася до коробки зі свічками, дістаючи ще одну. 

— Не знаю. Коли я прийшла, лист уже був тут. — Вона весело засмикала бровами. — Ви тільки погляньте, у когось з’явився таємний шанувальник! Листи тобі пише, яблучка твої улюблені приносить... — Відьма підвелася, зазираючи мені через плече, доки я зминала пальцями цупкий папір. — Що там? Любовні вірші? 

— Якби ж то... — пробурмотіла собі під ніс. Я вже знала, що там. Чула ці слова сотню разів і здригалася від них мов уперше.  

«Твоя душа — моя, Орисю. Ти можеш тікати, носити захисні амулети та дрібку магічного порошку в кишені, але я завжди тебе знаходитиму. Твої спроби втекти тільки наближають тебе до мене. Так було завжди. А зараз насолоджуйся яблучком, козенятко, тому що вовк уже вийшов на полювання». 

Тремтячою рукою доторкнулася до соковитого яблука, що миттю випало з моєї долоні. Одна його сторона манила своїм червоним кольором, доки інша — гнила та м’яка, викликала огиду і бажання вимити й продезінфікувати руки.