Читати книгу - "Висотка"

Лейнг познайомився із Шарлоттою в басейні на 35-му поверсі, де зазвичай плавав, щоб побути на самоті і щоб уникнути дітлахів (вони користувалися басейном на 10-му). На запрошення в ресторан Шарлотта охоче погодилася, але, коли вони вже сиділи внизу за столиком, одразу відверто сказала:

— Зважайте на те, що я хочу просто поговорити про себе.

Лейнгові це сподобалося.

Увечері, коли він з'явився у квартирі Шарлотта, там був ще один гість — телевізійний продюсер Річард Вайлдер. Кремезний, забіякуватий, колишній професійний регбіст, Вайлдер жив із дружиною і двома синами на 2-му поверсі. Галасливі вечірки, які він улаштовував із друзями, що живуть поверхом нижче — пілотами авіаліній і сусідками-стюардесами,— уже зробили його героєм численних пересудів. У певному сенсі вільний графік мешканців нижчих рівнів відрізав їх від верхніх сусідів. Сестра Лейнга одного разу необачно шепнула йому, що десь у висотці організовано бордель. Еліс турбували таємничі пересування стюардес, які ведуть активне суспільне життя, особливо на більш високих поверхах; немов вони якимось чином порушували природний соціальний порядок у будівлі, його ієрархію, що базується на номері поверху. Лейнг помічав, що і він сам, і його знайомі набагато спокійніше ставляться до шуму або його відсутності з верхніх поверхів, аніж із нижніх. Проте йому подобався Вайлдер, його гучний голос і таранні манери регбіста. Стосунки Вайлдера та Шарлотти Мелвілл не піддавалися аналізу. Не дивно, що його дружина, бліда молода жінка зі ступенем магістра, яка писала для журналів рецензії на дитячі книги, завжди була виснаженою.

Стоячи на балконі, Лейнг узяв келих від Шарлотти; галас вечірки нагорі дзвенів у чистому повітрі, немов самі небеса проводили звук. Шарлотта показала на скалку на балконі Лейнга, що уникнула щітки.

— На вас напали? Я чула, як щось розбилося.

Вона повернулася до Вайлдера, який, розвалившись посеред дивана, вивчав власні ноги:

— Це ті самі, на 31-му поверсі.

— Які «ті самі»? — запитав Лейнг.

Він вирішив, що мова йде про якихось конкретних людей, про декілька занадто агресивних кіноакторів або податкових консультантів, а може, про купку довбанутих алкоголіків. Але Шарлотта ледь знизала плечима: немовби ніяких пояснень тут не було потрібно. В її мозку, безсумнівно, пролягала якась демаркаційна лінія, і вона, як і Лейнг, оцінювала людину за поверхом її квартири.

— До речі, що ми святкуємо? — запитав Лейнг, коли вони повернулися до вітальні.

— А ви не в курсі? — показав на стіни і стелю Вайлдер.— Фул-хаус. Ми досягай критичної маси.

— Річард має на увазі, що заселили останню квартиру,— пояснила Шарлотта.

— А нам обіцяли дармову вечірку, коли продадуть тисячну квартиру.

— Цікаво, чи дотримаються вони обіцянки...

Вайлдер ставився до висотки з явним упередженням.

— Невловимий Ентоні Ройял повинен був підігнати випивку. Ви, здається, з ним знайомі, це проектувальник нашого висячого раю.

— Ми лише граємо разом у сквош,— знизав плечима Лейнг.

Уловивши виклик у тоні співрозмовника, він додав:

— Раз на тиждень; я його до ладу не знаю, але він мені подобається.

Вайлдер, нахилившись уперед, уперся підборіддям у кулаки. Лейнг уже давно помітив, що продюсер постійно себе торкається: погладжує волосся на міцних литках, обнюхує тильну сторону долоні, укриту шрамами, немов тільки-но дізнався про існування власного тіла.

— Ви удостоєні честі з ним спілкуватися. Цікаво чому. Має вдачу самітника; я мав би обурюватися, але мені чомусь дуже шкода цього чоловіка, що нависає над нами, ніби якийсь грішний янгол.

— У нього квартира і пентхаус,— прокоментував Лейнг.

Він волів би не втягуватися в суперечки навколо його нетривалого знайомства з Ройялом. Лейнг познайомився з успішним архітектором (колишнім членом консорціуму, що проектував цю будівлю), коли той відновлювався після невеликої автомобільної аварії. Ройял мешкав «на маківці» будівлі та викликав загальну цікавість. У пентхаусі, де Ройял проводив свій час, Лейнг допоміг йому сконструювати складний механізм для виклику, заходившись коло цього з великою цікавістю та увагою. Як усі без кінця товкмачили, Ройял мешкав «на шпилі» будівлі, як ніби в якійсь гламурній халупці.

— Ройял вселився першим,— повідомив Вайлдер.

— Є в ньому щось каламутне. Можливо, навіть почуття провини: він бовтається нагорі, ніби чекає, коли його знайдуть. Я думав, що він з'їде ще кілька місяців тому. Має багату молоду дружину. Чого стирчати в цій славетній висотці?

Не встиг Лейнг заперечити, як Вайлдер продовжив:

— Я знаю, що після переїзду в Шарлотти є сумніви з приводу життя тут: біда таких будинків у тому, що вони не пристосовані для дітей. Єдине місце для ігор раптом виявляється чиєюсь стоянкою. До речі, докторе, я планую зняти документальний фільм про висотки: пильним оком глянути на фізичний і психологічний тиск у подібних величезних кондомініумах.

— Ну, матеріалу у вас предостатньо.

— Я би навіть сказав, що більше, ніж потрібно. Цікаво, чи захоче Ройял узяти участь. Його думка як архітектора і першого мешканця була би цікавою. І ваша також...

Лейнг звернув увагу на те, що Шарлотта в той час, коли Вайлдер швидко говорив і його слова перелітали крізь сигаретний дим, що виривався з його рота, уважно дивилася на того, серйозно киваючи. Лейнгові імпонувала її готовність постояти за себе та за маленького сина, її розсудливість і здоровий глузд. Його власний шлюб із колегою, фахівцем із тропічних хвороб, виявився недовгим і закінчився катастрофою — чортзна-чим. Він зв'язав себе із претензійною жінкою-лікарем, якій його відмова полишити викладання та повністю віддатися профілактичній медицині подарувала нескінченні можливості для сварок і суперечок. Вони прожили разом лише шість місяців, після цього вона вступила в міжнародну організацію допомоги нужденним і поїхала на три роки. Лейнг навіть не подумав вирушити слідом за нею. З незрозумілих причин він не хотів кидати викладання і сумнівне задоволення крутитися в середовищі студентів.

Шарлотта, як він здогадався, зрозуміла би це. У думках Лейнг спроектував можливий шлях розвитку стосунків із нею. Близькість і відстань, які одночасно пропонує висотка, рівне емоційне тло, на якому могли б розвиватися найбільш інтригуючі стосунки, цікавили Лейнга самі по собі. З якоїсь причини він повертався навіть у вигадану зустріч, відчуваючи, що вони набагато більше прихильні одне до одного, ніж усвідомлюють. Їх пов'язало сплетіння суперництва й інтриг, яке майже можна було відчувати на дотик.

Він здогадувався, що навіть ця, на вигляд звичайна, зустріч у квартирі Шарлотти, була організована, щоб з'ясувати його думку щодо нового конфлікту: мешканці верхнього рівня хотіли заборонити