Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава третя. Шлях до столиці. 

Ми зупинились і Марж з Туно гепнулись на узбіччя, я в свою чергу поставив на ноги Хека, та сісти не міг, бо мені заважав висячий позаду Берн. Нема у цьому світі нічого справедливого! 
    ⁃    Дзузьки вам, - кажу, - ходімо далі, вже на заставі відпочинемо!
Застава виявилась кількома десятками одно та двоповерхових камʼяних будівель різноманітного призначення, огороджених спільним частоколом з міцною брамою в котру втикалася дорога котрою ми йшли. Старий Хек показав якусь срібну табличку солдатам на брамі і ті без зайвих питань відкрили нам ворота, і вже за лічені хвилини ми підійшли до великого двоповерхового будинку, котрий виявився постоялим двором. 
    ⁃    Цілителя нам, три найкращі кімнати і вечерю! - гучно почав роздавати команди Хек, як тільки ми увійшли всередину. 
    ⁃    А, і сповістіть начальника застави, щоб не пропускав каравани у сторону лісу, там зграї монстрів другого класу і поодинокі монстри третього класу. Також не виключена можливість наявності монстра четвертого класу! - тут же додав він. 
До мене підбігла невисока жіночка середніх років, одягнена у сіру уніформу працівниці. 
    ⁃    Йдіть за мною, будь ласка, пане!
Було видно що їй страшно і бридко, що було не дивно, з огляду на мій зовнішній вигляд, адже кров з багном на моїй шкірі нікуди не поділися. Та й тхнуло від мене, скоріш за все, добряче. То ж я з Берном та Марж позаду рушили нагору сходами. Марж з напів живим-напів мертвим тілом лишився у одній кімнаті, а я пішов за покоївкою до іншої. 
Кімната була просторою, з широким ліжком заправленим товстою сірою ковдрою, столом, двома стільцями, шафою та… великими деревʼяними ночвами. На шафі лежав великий камінь, котрий давав досить яскраве світло. 
    ⁃    Можете наповнити водою? - запитав я вказуючи рукою на ночви. 
    ⁃    Так, пане. Вам прохолодну, теплу чи гарячу? 
    ⁃    Гарячу, будь ласка!
Покоївка присіла поруч з ночвами, простягла над ними руку і майже проспівала:
    ⁃    Світлі духи води! Дайте сили мені, щоб наповнити ємність цю, водою гарячою! 
    ⁃    М-м-магія!! - прошепотів я. 
Під рукою покоївки зʼявилось біле магічне коло з якого товстим струменем вдарила паруюча вода. Я рукою поставив на місце впавшу додолу щелепу і подякував. 
    ⁃    Можете повернутись за десять хвилин і замінити воду? - стільки бруду за раз точно було не змити. 
Покоївка підійшла до шафи і дістала звідти невеличку зелену кулю. 
    ⁃    Як помиєтесь, киньте кулю у воду, і вона знову стане чистою і гарячою. Також використовуйте її для нічного глечика, котрий стоїть під ліжком. 
Здається, я аж зашарівся під товстим шаром бруду. 
    ⁃    Ще раз дуже вам дякую! - сказав я, зачиняючи за нею двері. 
Нарешті! Я скинув з себе ту ряднину, котра слугувала мені тогою і заліз у воду. Неймовірне блаженство! Чи не вперше за увесь той час, що я себе памʼятав, міг просто розслабитись та насолоджуватись!  І воду мені довелось очищувати не один, а два рази. 
Коли я вже просто лежав на ліжку і роздумував, що найважчу частину контракту я вже виконав, у двері постукав Марж і позвав мене униз вечеряти. За столом сиділа уся компашка, включаючи ще блідого, але усміхненого бороданя Берна. 
    ⁃    Ого! Вітаю прибульця з того світу! - сказав я сідаючи поряд. 
Здається, мене не зовсім зрозуміли, та було все одно. Усі були у доброму гуморі, весело шуткували та широко посміхались один одному піднімаючи келихи з міцним алкоголем. 
І все було добре, доки двері з грюкотом не відчинились і не увійшов середнього віку пузань, виряджений  у шкіряну броню, щедро і без смаку розмальовану золотом та червоною фарбою. Яка гидота! Моментально дав характеристику я як броні, так і її власнику. 
    ⁃    Їтіть твою мамашку, оце так хохлома! - несподівано вирвалося у мене. 
    ⁃    Ооооох, - протягнув Марж, - це начальник застави. Здається, зараз буде…
    ⁃    Що за покидьки розносять тут байки за монстрів та вказують мені, як керувати заставою? - його тонкий фальцет аж скроні різав - Вийдіть но сюди, хочу на вас подивитися! 
Я, сидячи на лаві,  повернувся у його сторону, коли саме зубами вгризався у чиюсь добре смажену литку, а обома руками смикав від себе ту ж саму литку за слизьку кістку. Ну, і як мало статися, усе то зі смальцем та моєю слиною полетіло на білосніжний комірець начальника. 
Та буде троща! Тільки но подумав я, як Хек подав голос:
    ⁃    Пане начальнику, я Хек, голова торгової гільдії у князівстві Атун, і це ми надали інформацію про монстрів. 
Хек дістав срібну табличку та показав її, але начальник вже дивився лише на мене. Очі його небезпечно червоніли та набрякали кровʼю. Хоч би жилка не луснула, подумав я. 
    ⁃    Т-т-тиииии! - проревів він тицяючи у мій бік вказівним пальцем. 
Хек моментально скочив з-за столу і узявши начальника попід лікоть потяг убік, подалі від нас, щось гаряче при цьому розказуючи. 
За кілька хвилин вони вдвох повернулися до столу. 
    ⁃    Це ти кажеш, що у лісі є монстри вище третього класу? Звідки тобі, невіглас, це знати? Я ще повірю у третій, бо їх особисто бачив пан Хек та його охорона, але перестань брехати про четвертий і вище, тут споконвіку їх не було! 
Та шо ж ти будеш робити, ну як довести довбню, що він довбань? Я тихцем зацінив його силу. Десь на рівні Маржа, точно не вище. Можна було спробувати. Я вийшов з-за столу і впритул підійшов до начальника застави. А потім без попередження вивільнив усю свою ауру яку міг. Ефект вийшов що треба - аж посуд на столах задзвенів. Щодо начальника, то його відштовхнуло від мене на пару метрів і добряче приклало дупою до підлоги. Ні миті не зволікаючи, я присів біля нього і сказав на вухо:
    ⁃    Послухайте мене, пан начальник застави, монстра третього класу я голіруч забʼю насмерть, а від тих потвор я тікав густо змащуючи рідким свої ляшки. Такий довід вас влаштовує? 
В обідній залі панувала тиша, коли я повернувся за стіл. 
    ⁃    Даремно ти так, - тихо сказав Хек - він дальній родич князя. Це призведе до наслідків. 
    ⁃    Пусте, - кажу - він сам цього випросив. 
Я хоробрився,  хоча і сам розумів, що даремно розізлився, бо злість то є той стан, коли язик і руки працюють швидше за мозок. Можна було взагалі не звертати уваги на його слова. 
    ⁃    Це… це напад на родину князя! - заверещав той. - Я обов’язково це так не лишу! Я напишу князю доповідь!…
Подальша вечеря була зіпсована, тож завершили ми її мовчки. 
Зранку мене розбудив Берн, сказавши, що вже час вирушати і візниця вже внизу. 
Біля порогу нас чекав критий білим тентом віз, до якого були запряжені двійко звірів, схожих на велетенських синіх ящірок, рясно всипаних червоними круглими плямами по усьому тілу. Варто було мені сісти у воза, як ми рушили. 
    ⁃    Ну що народ, - почав я - маю впевненість, що ви, панове, маєте час та натхнення, щоб розповісти мені усе про князівство Атун. 
З цих слів почалася триденна лекція про устрій цього світу. 
Князівство Атун належало до найслабшого типу держав і як і інші князівства підпорядковувалось королівству Льготе, що належало до держав середнього типу і в свою чергу було у підданстві Північній Імперії. 
Влада у князівстві належала князю і передавалась у спадщину старшому з князівських дітей, чи тому, хто доживе до смерті правлячого князя. Влада князя на землі трималася на лендлордах, що правили округами князівства, та особистій армії  князя, воїни якої були звʼязані з ним 
довічним контрактом на охорону та захист. Основними статтями доходу князівства був аграрний сектор та гірничодобувна промисловість. Та завдяки тому, що більшість населення цього світу володіла магією першого чи другого кола, (Навіть Хек володів магією другого кола), то їх праця не була вкрай важкою і рівень життя не викликав якихось повстань чи масових заворушень через невдоволеність своїми незмінними елітами. 
Але існували в князівстві і інші сили, з якими також доводилось рахуватись. По перше це торгова гільдія і гільдія ремісників - одвічні конкуренти за першість по впливу. За ними зразу ж йшли поруч гільдія магів та гільдія алхіміків, слідом за ними гільдія цілителів і найслабша, але теж вагома - гільдія авантюристів, що за гроші могла підтримати ту чи іншу силу, а то і кілька з них одночасно, усе залежало від платоспроможності. 
Окремим фактором ще стояла церква Білих Близнюків, основна конфесія на континенті, що впливала на політику імперій континенту, але князівство було таким дрібним, що церкву не цікавило, якщо не цькувались віросповідачі цієї церкви. Саме через це усі гільдії, лендлорди та князь намагались бути з церквою у максимально добрих стосунках. 
У перервах між лекціями Марж і Берн навчали мене тонкощам управління аурою, бо загалом вони хоч і були слабшими за мене, але мали неабиякий досвід, що вимірювався десятиліттями. Марж був воїном другого класу вищого ступеня, Берн - другого класу середнього ступеня. Загалом існувало три класи воїнів - від першого до третього, кожен клас поділявся на три ступеня. Далі йшов Бойовий Майстер, що теж мав три ступені, а ще вищим був Бойовий Предок. 
Усі вправи та тонкощі я легко повторював з першого чи другого разу і навіть покращував деякі з них. Хлопці вважали, що я просто згадую те, що я і так знав, а я ввімкнув режим скромняги і не став хизуватись, що просто легко навчаюсь. Також ми тренувались зі зброєю - лук, спис, меч, щит, кинджал - усім цим вони володіли майстерно на своєму рівні. 
У процесі такого навчання я зрозумів, що у бою зброю також треба підсилювати аурою, бо без цього воїна другого класу вищої ступені навіть подряпати звичайною сталлю буде важко. Ні, були звісно зразки холодної зброї, котрою і без аури навіть Бойового Майстра третього ступеня можна було поранити, але зустрічалася така зброя вкрай рідко і коштувала шалених грошей. Тож аура наше все, дійшов я висновку. І якщо раніше я розмахував своєю аурою як пʼяниця оглоблею, то зараз як досвідчений фехтувальник колов рапірою. На четвертий день Марж з Берном навіть вдвох не ризикували ставати зі мною в спаринг. 
    ⁃    А хто сильніші, - запитав я одного разу хлопців, після того як ми лежачи спочивали у затінку після спарингу - воїни чи маги? 
    ⁃    Це не однозначне питання, - відповів Марж. - зазвичай воїни з магами не бʼються напряму. Але, думаю, сила Бойового Предка десь рівна силі мага пʼятого кола. Тобто маги шостого, сьомого, восьмого та девʼятого кола точно сильніші. 
    ⁃    Ого! - я звівся на лікоть - То вони ж просто зброя масового знищення! 
    ⁃    Думаєш, такі сильні маги де не ткни зустрічаються? Та у нас на князівство лише кілька магів третього кола. По справжньому сильних магів хіба що в столиці імперії можна зустріти. 
    ⁃    А де можна перевірити, чи є у мене магічні здібності? 
    ⁃    Щоб точно визначити силу та тип, то тобі у гільдію магів треба зайти. А як просто, чи є в тобі якась магія, то і Хек скаже. Хееек! - закричав Марж - Можеш перевірити, чи є у Анея магія? 
Заспаний Хек виліз з воза і підійшов до нас. Він попросив мене стати і поклав руку мені на груди навпроти серця. Постояв так кілька хвилин з заплющеними очима, а потім тихо зітхнув і сказав:
    ⁃    На жаль, я маг лише другого кола, і багато чого не можу. Я точно відчуваю, що у тобі є немало мани, але, нажаль, вона невпорядкована, і що головніше,  у тебе не сформовано жодного кола магії. Я не знаю, як таке можливо. 
    ⁃    А як його сформувати? 
    ⁃    Наскільки мені відомо, то ніяк. - Хек розвів руками. - Перше коло формується навколо серця людини природним шляхом ще в річному віці, також воно визначає і тип магії, якою буде володіти людина, а вже далі, коли людина тренує ману, можуть іноді формуватись і інші кола магії. А за те, щоб самостійно сформувати перше коло, такого я ніколи не чув. 
Ех! Тонкі паростки надії були безжально розтоптані старим Хеком! Адже в цьому світі лише сила мала сенс, а з його слів виходило, що мій можливий максимум то якись середнячок, та й то, якщо я доросту до Бойового Предка. Бо станом на зараз я взагалі десь на дні харчового ланцюга. Але у гільдію магів все одно зайти не завадить, може там що знають. 
Так наприкінці пʼятого дня нашої мандрівки ми вʼїхали до Атену, столиці князівства. Вона виявилась чималою, населення було більше двохсот тисяч жителів, а камʼяні будинки міста сягали в середньому трьох та чотирьох поверхів. Таяк я був новачком тут, то Хек запропонував мені пожити у нього в садибі деякий час, доки я не визначусь з подальшими планами на життя, на що я з радістю погодився. 
Садиба Хека була розташована майже у центрі міста, одразу за величезною будівлею торгової гільдії і складалася з кількох будинків обнесених спільним муром з жовтого каменю і затишним внутрішнім двором з декоративним садом і ставком. Тут я усвідомив, що Хек то явно ну дуууже заможна людина. 
Через те, що по приїзду господарю довелося зайнятись негайними справами, шефство наді мною узяв Берн та провів мене у один з невеличких гостьових будинків у саду і теж хутко зник, пообіцявши негайно прислати до мене мою особисту, на час перебування тут, служницю. 
Одноповерховий трикімнатний будинок з великими вікнами було замуровано з того ж жовтого каменю, що і майже усе місто, і виглядав досить затишно, щоб тихо провести тут якийсь час та відпочити. 
Лишившись наодинці я роздивився усі три кімнати та кухню, знайшов справжню ванну кімнату, та ще й з великою ванною повної гарячої води, роздягнувся і поліз помитися. На стіні поруч з ванною я виявив магічне коло, у якому досить швидко розібрався, зробив воду трішки прохолоднішою і ліг, заплющивши очі. 
Прокинувся я від того, що чиїсь маленькі руки намагалися намилити короткого чуба на моїй голові. Мммм, який приємний сон. Чи то сон? Я повільно розплющив очі і побачив миле дівоче обличчя з великими котячими вухами на голові. 
    ⁃    Святі їжачки, - тихо сказав я - дівчина кішка…
    ⁃    Пан уперше бачить кішколюда? - так же тихо запитав мене мій сон. 
    ⁃    Їтіть-колотіть! - я аж скочив, розплескуючи навкруги воду - то ти не сон ?!