Читати книгу - "Поза законом, Олена Федорова"

     Все-таки, Кожин вшанував Ульяша, провідавши його в лікарні. Дмитру тоді робили крапельницю. І він лежав із майже не живим виглядом, із абсолютно білим обличчям, із повною відсутністю міміки. В'ячеслав Анатолійович зрозумів, що з ним розмовляти зараз марно. Тому він побажав хворому швидкого одужання і повернення до строю. З цього монологу молодий чоловік зрозумів, що поки що його не збираються звільняти. Але, саме зараз йому було якось все одно!

     Кожин переговорив із завідувачем кардіології щодо свого підопічного. Завідувач запевнив його, що за кілька днів поверне Дмитра Львовича у нормальний стан.

     - Тільки йому треба буде поберегтися від стресів, - застеріг він.

     - Ну, з нашою роботою це неможливо, - відповів Кожин і відкланявся.

     Тиждень, який Кожин прожив у гуртожитку, зовсім не радував нового начальника. Він давно відвик від такого екстриму. Дружина вимагала, щоб він якнайшвидше повертався назад. Діти ставали неслухняними без батька, і з цим треба було щось робити. Тож В'ячеслав Анатолійович уже говорив на цю тему з Антоном Микитовичем.

     - Славку, ну потерпи! Ніхто тебе там зараз замінити! - вмовляв його начальник.

     - Можна ж кинути ці райони у ротацію! - заперечив Кожин.

    Це означало, що постійного експерта у цих двох районах не буде. Щотижня експерти по черзі будуть приїжджати до них і робити розтин і вести прийом живих осіб.

     - Ні, це надто великі райони. Буде – чорти що!

    Раніше, поки в бюро вони мали зовсім мало експертів, таке практикувалося. Але, якість експертиз тоді впала нижче за плінтус. Терміни виконання – теж! Цього не можна було допустити.

      - Почекай-но, нехай Ульяш прийде до тями. Підготуй його. Поясни, що з ментами треба дружити, - з натиском промовив Микитович. - А тоді повернешся.

    Як і обіцяв кардіолог, наприкінці тижня Ульяша виписали. Об'єктивно його показники були вже добрими. Але, що робилося в його душі - ніхто не знав. У лікарняному ліжку він лежав абсолютно байдуже, вперши нерухомий погляд у стелю.

     А в душі він згризав себе. Затримайся він тоді трохи, не поїдь так швидко у СІЗО, Лола б не поїхала на місце події і залишилася живою… Чому він не поговорив із нею раніше? Може, вони б тоді вже щось вирішили, і цього дня її не було б на роботі взагалі? А міг він взагалі, як начальник, не наражати її життя на небезпеку? Міг передбачити, що буває всяке, і раптові затримання, і перестрілки?.. Чи міг він Лолу, як слабку стать, берегти і не посилати на виїзди?

    Іноді він починав думати критично. Адже він знав, що Лола не була слабкою статтю у загальновідомому понятті. І все одно, його б не слухалася. Але від цих аргументів було не легше.

     Ігор, з хлопцями, намагався якось його відволікти від гнітючих думок. Але, як було відволіктися, якщо все в гуртожитку нагадувало Дмитру про Лолю? Він пам'ятав, як зовсім недавно вони з Лолою та Ігорем разом готували на кухні. У неї в кімнаті вони дивилися серіальчик ... А у них на роботі залишився її самокат ...

     Цей самокат був першим, що потрапило йому на очі, коли він у понеділок увійшов до коридору рідної експертизи. Дмитро аж  здригнувся, уявивши, як з її кабінету зараз почує її рідний голосок.

    Замість цього, він побачив прочинені двері свого колишнього кабінету. Звідти чути було голос Кожина, який диктував якусь експертизу.

     - Дмитре Львовичу, ну нарешті! – майже радісно вигукнув новий завідувач.

    А Віра Дмитрівна, навіть. підскочила! Не сказати, що вона дуже любила Ульяша, але він був набагато кращим за суворого Кожина.

   Після вітальних промов та розбору робочих моментів, В'ячеслав Анатолійович закрився з молодим судмедекспертом в кабінеті і сказав йому, що у питанні Покотило він теоретично був на їхньому боці.

     - Ви, звісно, мали рацію, і мені все зрозуміло. Однак, у мене був і є зараз наказ Микитовича. Тому я мав зробити так, як він велів.

     - Навіть, якщо це неправильно! – голосно та обурено заперечив Дмитро.

     - Тихіше! Так. Навіть, якщо неправильно. Мені ж потрібна робота!

     - Тоді вся ця так звана боротьба за якість експертиз – взагалі блеф!

    Ульяш зараз мав на увазі дні перехресного рецензування, семінари міжрайонних фахівців, на які вони їздили з Лолою раз на місяць, як і їхні колеги, які працювали в інших районах області.

     - Ну, чому - блеф? Завжди треба робити нашу роботу якісно. Але, коли треба їм поступитися, тоді - треба. Коротше, Дмитро, – треба бути гнучким, розумієш? Час дорослішати.

     - Розумію, – відповів Ульяш, ухваливши для себе рішення піти з цієї роботи найближчим часом.

     Він нікому поки не розповідав, але з того моменту, як опритомнів у лікарні, він одразу взявся за пошуки Лоли. У поліції йому нічого виразного не могли відповісти. Він знав лише, що її та водія поліційної автівки одразу відвезли в область. Тіло водія надійшло до моргу. Тіла Лоли не надходило. Це мало означати, що вона на той момент могла бути живою. Куди її могли відвезти? До лікарні швидкої допомоги? У реанімацію?У травматологію?

     Дмитро обдзвонив усі обласні лікарні, але ніде Лола Варта не значилася. Тоді Дмитро почав шукати невідомих пацієнтів. Якщо вона потрапила до лікарні непритомною, то вважається, як невідома. Хоча, її ж хтось із ментів доставив кудись. За день до події в області сталася аварія з масовою загибеллю та травмуванням. Невідомих пацієнток вистачало, але ніхто з них не підходив під опис Лоли.