Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

Дівчина закрила пальцями вуха від голосного сигналу та підійшла до телефону. Опустилась та вимкнула. «Хай ще трохи подрімають» - подумала Мілана, впевнена в тому, що вчора просто довго не лягали спати. Мабуть дивились цікавий фільм. Вечеря була приготована, точно ще довго не лягали.

Мілана відкрила шафу та дістала потрібні речі для тренування. Схопила сумку та пусту пляшку для води, вийшла у вітальню. Швидко вдягнулась, набрала воду та підготувала кросівки для виходу. Ще хвилин десять намагалась розчесати своє волосся, але воно постійно застрягало. Все ж таки треба просити тата допомогти.

Дівчина зайшла до спальні та підійшла до ліжка. Дивно. Батьки з минулого разу навіть не ворухнулись. Як це можливо? Мілана підійшла до мами та почала трусити за плече.

Реакції ніякої не було, мама спала далі, навіть не відкрила очі. Тихо, спокійно та міцно. Ще деякий час Мілана зверталась до батьків, смикала за ноги, трясла за плечі. Так як нічого не відбулось, дівчина закрила очі та закричала «Підйом!»  Повільно відкрила очі, очікуючи, що зараз ой як влетить. Але ні! Мама й тато сплять, як наче бурі ведмеді, що впали в зимову сплячку.

Мілана розсердилась та махнула рукою. Розвернувшись, вискочила у вітальну та гепнула дверима. Хай сплять, якщо такі втомлені. Вона доросла, сама може все зробити. Тому, Мілана вирішила зібратись та йти на туристичний гурток сама. Вона вже доросла та вже пів року як сама зі школи ходить додому. І нічого не сталось.

Деякий час дівчина помучила волосся, згадала татову ідею постригтись коротко, але від цього тільки сильніше стиснула зуби та продовжила розчісуватись. Дістала резинку для волосся та зав’язала хвостик. Підійшла до Аліши, поцілувала її в носик. Кішка на це лише муркнула та піднявши ламку, легенько торкнулась щічки дівчини. Мілана була в захваті від такої зміни в поведінці Аліши. Вони завжди хотіла, щоб киця себе так вела. Всміхнулась Аліші та помахала рукою.

Швидко взулась, схопила сумку з телефоном, формою та пляшкою води та вискочила на вулицю. Звичайно, не забула зачинити вхідні двері та тричі посмикати ручку, перевіряючи. Все як вчили мама й тато, які зараз безсовісно сплять далі.

Відчувши весняну свіжість, Мілана закрила очі та глибоко вдихнула повітря повними грудьми. Так приємно! Пташки співають, вітерець кружляє. Неймовірна погода. Дівчина поправила сумку та побігла в сторону перехрестя. Часу лишалось не більше п’ятнадцяти хвилин, треба поспішати. Тренер дуже не любить, коли хтось запізнюється на тренування.

Перескочила дворову дорогу, обійшла старий спортивний майданчик напроти будинку, побігла по невеликій алеї. Діставшись гаражу, який хтось побудував багато років назад, звернула вліво. Чхурнула між двома житловими будинками та вийшла на дитячий майданчик. Оминула гойдалку, стрибнула на закопане колесо біля пісочниці та вискочила до багатоповерхівки. За нею був магазин та велике перехрестя.

Мілана підбігла до світлофору та побачивши червоне світло, стала чекати зеленого. Лише в цей момент, подивившись по сторонам, дівчина зрозуміла, що навколо абсолютно пусто. Ні людей, що прогулюються чи поспішають по справам. Ні машин, що чекають свою чергу, або вже мають проїхати перехрестя. Дівчина присвиснула. Було враження, наче вона потрапила в фантастичний фільм, де в якийсь момент все зникло з планети.

Мілана дочекалась зеленого світла та поволі пішла через дорогу. Вона уважно оглядала кожен сантиметр навколо. Просто так збіглось, що саме тут нікого немає. Але все ж таки, так не може бути. Столиця велике місто, а не маленьке село, де в десять ранку може нічого не відбуватись. «Можливо, сьогодні просто субота?» - заспокоїла себе, хоча відчула як серце почало калатати в грудях.

Дівчина швидко перейшла дорогу та побігла до новобудови, щоб вийти на дорогу до школи. Саме в її школі проходили тренування по туризму. Потім подумає над тим, що побачила. Тим більше, треба розповісти подругам, хоча ті або не повірять, або просто посміються над дівчиною.

За п’ять хвилин, дівчина добігла до школи, вискочила на ґанок та смикнула двері. Від несподіванки, дівчина пискнула, але двері школи були зачинені. «Це що за жарти?» - розгнівалась Мілана та почала стукати кулаком по дверям. Можливо, охоронець просто пошуткувала або зачинила двері, адже сидить сама, хотіла сходити в туалет?

Дівчина почекавши хвилин двадцять, стукала в двері, звала охорону. Ніхто так і не вийшов. Ні єдиного звуку. Сьогодні якийсь вихідний дивний. Батьки сплять та не прокидаються, школа закрита. Мілана дістала телефон та перевірила зв’язок. Мережі не було. Взагалі. Це вже навіть не смішно.

Ще трохи постоявши, дівчина розвернулась та повільно пішла додому. В цей раз вирішила йти через ринок. Там точно мають бути люди та їздити машини. Але, дійшовши цілі, дівчина побачила все ту ж картину – ні людей, ні машин. Лише припарковані з вечора автомобілі та вантажівки. Ринок закритий, ні душі. Мілані стало страшно, вона притулила до себе сумку та побігла додому що було сил.

Заскочивши в під’їзд, Мілана дістала ключ та швидко відчинила двері. Взуття скинула, двері закрила та заскочила до спальні. Батьки спали, та саме жахливе, з минулих разів теж нічого не змінилось. Вона відчула, що на очах з’являються сльози, вона майже перестала бачити. Дівчина швидко кинула сумку та заскочила на ліжко, між батьками. В цей раз вона почала штовхати маму та тата, кричати та плакати.