Читати книгу - "Байка про Арктантропа, Артур Єрмак "

- Тобто після бару, добряче випивши, ви збиралися поїхати у ліс на полювання? – недовірливо спитав другий офіцер, водночас показуючи як багато їм відомо. – З автоматами Калашника,  дробовиками і гвинтівками, на полювання?

Ітан кивнув, вірогідно вирішивши, що якимось чином зможе заглибившись у брехню ще глибше, винирнути з неї сухим і чистим.

О’Брайен, так звали того що був більш гладким і вищим, голосно зітхнув.

- Будь ласка, підіть нам назустріч. Знаєте як все це виглядає? Хрестоматійний випадок об’єднання молоді у банди і можливі «розбірки», хочете знати чим вам це загрожує?

- Тюремним строком, - закінчив Парсонс, другий офіцер.

- І вашу провину ми б могли з легкістю довести, якби захотіли. Але ми даємо вам шанс, Ітане, зізнайтеся, розкажіть як все було насправді і ми прослідкуємо щоб замість реального строку ви отримали умовний.

Молодик лише перевів погляд на власні коліна, що він їм скаже? Що вони полювали на перевертня? Та хто повірить в таку нісенітницю!

- Зробимо паузу, - запропонував Парсонс.

- Ми відійдемо перекурити та попити кави, а ви поки подумайте над нашими словами. Час у нас поки є.

За три хвилини вони вже були внизу, під вікном Ітана, пили каву, курили цигарки, щось обговорювали та зовсім не думали що підозрюваний бодай гіпотетично може їх чути через відкриту кватирку.

- Нащо ти йому збрехав? – спитав О’Брайен.

- За тюремний строк? Тому що він як і багато до нього тямить себе хоробрим, сильним, готовим за товаришів і в вогонь і в воду стрибати. Сам же знаєш таких, вони тільки на словах мужні а на ділі розколюються від одного натяку.

- То залякати хотів? Добре зіграв.

- Так, якби ще тільки ми справді могли його засадити…

Обидва зітхнули і зробили по добрячому ковтку зі своїх одноразових стаканчиків з кавою.

- Все б зійшлось якби не… ну ти бачив тіла, порвали на шматки, деяких частин не вистачає, наче то була якась тварина і вона трохи пожерла перед тим як зникнути.

- Так, все б зійшлось, якби вони померли від кульових поранень, цю справу можна було б закрити одразу. Та навіть припустимо що то дійсно був ведмідь, як каже хлопець, - і випив.

А його напарник продовжив:

- Якби там були сліди тварини, а їх там було жодного, тільки чоботи та кросівки, самі лише людські сліди. І яким чином один ведмідь міг порвати цілу зграю озброєних молодиків, та зброя була зарядженою бойовими набоями, готова до використання, запобіжники спущені, у багатьох магазинах не вистачає патронів а біля деяких тіл лежать гільзи.

- І що ми маємо, ведмедя в чоботах, з одягненим на тулуб бронежилетом або ж з непробивною шкурою під хутром, - погодився Парсонс.

- Не забудь про розміри, хіба такі величезні вони бувають, у нашого постраждалого рани від укусу починаються з ключиці і йдуть мало не до самого пупа. Цей ведмідь має бути величезним, більш того зі щелепою, яку можна порівняти з крокодилячою.

Цигарка в його руці вже осипалася до самого фільтра, міркуючи над цією загадкою він зовсім забув її курити, помітивши це і наче оговтавшись він вкинув недопалок в стаканчик з недопитою, вже застиглою кавою.

- Ми маємо розговорити його, - рішуче сказав він.

Ітан тим часом міг підслухати їх розмову, офіцери навіть не здогадувались що можуть розмовляти надто гучно і всі кому треба могли їх почути. Але наш молодик не зробив цього, він був надто занурений у власні роздуми.

Зараз в його голові бушував вихор з хаотичних думок, вагань, страхів і сумнівів, а більш за все там було суму.

Офіцери справді злякали його, як мінімум вони могли йому впаяти незаконне зберігання вогнепальної зброї. Мало того що у Кровії для цивільних був дуже жорсткий регламентований список дозволеної зброї, для того аби нею заволодіти потрібен був дозвіл. І в обох випадках Ітан був у просаку. АК мала на озброєнні армія, і тільки армія, втім навіть якби він і був дозволений, Ітан не мав ліцензії, не складав іспитів.

Та і сказати офіцерам він нічого іншого не може, лише версія про перевертня а потім: “Welcome”, - йому скаже психіатр у лікарні, де кімнати мають м’які стіни.

Але ж що то була за тварюка…

Згадуючи як воно було, як те все прийшло до реальності та ставало історією прямо на його очах. Чорт!

Потвора, монстр, кровожерливий покидьок.

Він закрив обличчя руками, не розуміючи що ймовірніше: що він зараз розридається пригадуючи той жах, чи виблює прямо на себе ж.

Арктантроп, він перетворився на потворного напівлисого гібрида між людиною і твариною а потім став розривати його друзів один за одним. Пазурами, іклами, просто хапаючи хлопців за кінцівки і відриваючи їх.

Від самих цих спогадів його рана розболілась до нестерпного.

Усіх перебив, але не його. Всіх до єдиного, всіх його друзів, навіть малого Керіна, який встиг стати Ітану за молодшого брата.