Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-І ніхто більше не знатиме.

Августин пішов подалі від Лемішина. Лемко підняв свої очі на небо. Він бачив там своїх батьків, які не знали більше болю, але хмари плакали, як і плакали душі Лариси та Федора Лемішиних. Естрадний оркестр «Вересень» догравав свої фінальні композиції. Вітер дедалі шумів, заглушуючи дзвінкі звуки дощу, але вмить все заспокоїлось. У повітрі панувала напруга, запах смерті та кольори чорно-червоного.

-Авдій Лемішин?

-Так, а хто цікавиться?

-Капітан Лаврентій Грицен та праворуч від мене сержант Берій Бацуру.

-Навіщо ви тут?

-Ходімо, пройдемося з тобою, Авдію.

Бацуру взяв під руку Лемка, але так, щоб ніхто цього не бачив. Очі Лаврентія сяяли навіть через його темні окуляри. На хвилину він підняв їх, щоб зустрітися поглядом із Лемішиним.

-Ти, мабуть, знаєш, Авдію, що ми з тобою живемо у непростому часі. Люди, неначе оскаженіли, кидаючи виклик самій Партії. Роблячи антиагітаційні дії, змушуючи все більше людей йти проти ЦК, але ці жалкі пацюки навіть не здогадуються, що нам все про них відомо. Кожна щілина у їх будинку має наші вуха , і безпосередньо вуха Партії.

У голові Лемка лише крутилися слова: «Навіть могила мають вуха»

-Я пропоную тобі роботу та майбутню подяку від Партії та від усього відділку КДБ, як тільки ти її виконаєш. І пам’ятай, Лемішин: Партія пам’ятає все.

-Що саме за робота?

-Бути нашим другом та писати доноси, обвинувачення, як хочеш так і називай це, на тих, хто хоча б трішки насмілиться кинути виклик Комунізму або ж буде йти проти правил його. Ми слідкуємо за цим університетом досить давно, і так же довго він має вуха у своїх стінах, але ти Авдію будеш найкращим прикладом рятівника Партії та Комунізму. Ми не впевнені у тому, що люди, яким ми так же запропонували роботу, є «чистими» та «досконалими». А ти зробиш усе можливе, щоб або цю думку довести, або спростувати.

-Що буде з тими людьми, яких я здам?

-Це вже наша робота, Авдію. – усміхнувся Лаврентій.

Берій дуже цьому сильно здивувався. Він не бачив посмішки Грицена дуже довго, мабуть, як роки зі три.

-Ні, і ще раз ні. Я відмовляюся. Я не хочу і не буду тим, від кого залежатиме життя інших. Вибачте, капітане, але мені час йти.

-Ну що ж, добре, Авдію. – Лаврентій потягнувся до карману, де у нього лежав ніж, Берій побачивши це все відпустив хлопця. – Був радий нашій розмові. – Капітан дістав червоно-жовту цинію, квітку, яку він так любив. Тримай. – Грицен поклав у карман Лемка квітку. – нехай вона служить згадкою про нашу зустріч. Бувай!

Авдій швидким ходом пішов від двох кдбістів.

-Ви його так просто відпустите, капітане?

-Ходімо, Берію, це довга історія. Швидко заводь двигун.

-Слухаюся, Лаврентію!

Оркестр «Вересень» помер після цієї розмови. Дощ припинив йти, вітер і зовсім замовк, лише червоно-жовта квітка так спокійно лежала на дорозі. Вдалечині був чутний звук двигуна, чорної, немов кінь Апокаліпсису, Волги. Лише дим виходив із дещо привідкритого вікна. Подеколи рука, яка була у чорних рукавицях із золотими нитками на зап’ясті, витрушувала звідти попіл.