Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Я застогнала, поклавши руку собі на голову та впала на заднє сидіння усім тілом. Здавалося, що мій череп зараз розколеться на маленькі частинки. З-під капота нашого автомобіля почало диміти. Крізь свій затуманений погляд я побачила чоловіків у чорних балаклавах. Двоє з них відчинили дверцята біля охоронців та вбили їх одним пострілом у голову. Я розуміла, що наступна. Очевидно, що мене теж чекає така розправа. Моя рука потягнулася вниз, сподіваючись знайти зброю за поясом штанів, але її там не було. Я вкрай рідко носила з собою пістолет, і цього разу дуже сильно пошкодувала про це. У цьому не було потреби раніше, а зараз я відчувала її, як ніколи. 

Дверцята біля моєї голови відчинилися. Я ахнула, дивлячись на високий силует чоловіка, що навис наді мною. Хотіла сказати щось, але не могла й двох слів зв'язати. У голові паморочилося, погляд був затуманений. Мені здавалося, що я от-от знепритомнію. Він нахилився до мене так, що я могла бачити лише його темні карі очі з довгими віями. Я відчула дивний страх, що змусив моє тіло затремтіти. Спробувала закричати та відштовхнути його від себе, але він раптом накрив мій рот і ніс своєю долонею в товстій чорній рукавиці. Я вдихнула щось пекуче та спиртове. Після цього мої очі закотилися, тіло зм'якло, а руки розслабилися. Його темні очі та міцна долоня на моєму обличчі, — це було останнє, що я пам'ятала.

Коли отямилася, то не одразу зрозуміла, що відбувається. Мене нудило, тому я підсунулася до відчинених дверцят автомобіля та виблюнула на дорогу все, що з'їла на сьогодні. Я витерла рукавом піджака свій рот і повільно підвелася у сидяче положення. Але коли я побачила тіла двох убитих охоронців з простреленими головами, то знову відчула порив нудоти. Отже, мене залишили живою. Але навіщо? Про це я не могла думати просто зараз, адже мій погляд так і не знайшов кейсу.

Схоже, нападники полювали саме за ним...