Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

На площі двоє делаварів і вартовий Вебстер повсідалися навпочіпки в пилюку поруч зі зморщеною старою, білою, як глина для люльки. Висохле старе бабисько, напівголе, груди звисають з-під накинутої хустки, як два перестиглі баклажани. Вона втупилася в землю і навіть не поворухнулася, коли її оточили коні.

Ґлентон оглянув площу. Містечко видавалося спорожнілим. Тут квартирувався невеличкий військовий гарнізон, але вояки так і не з’явилися. Вітер крутив вулицями пилюгу. Коняка Ґлентона нахилилася й обнюхала стару, смикнула головою і затремтіла, Ґлентон погладив її по шиї і спішився.

Знайшли її в м’ясному таборі[105] десь за тринадцять кілометрів угору річкою, сказав Вебстер. Не може ходити.

Скільки їх там було?

Ми нарахували п’ятнадцять-двадцять. У них там узагалі нічого не було. Не знаю, що вона там робила.

Ґлентон обійшов коняку спереду, перекинувши повіддя на спину.

Обережно, кеп. Вона кусається.

Стара звела на нього очі, і тепер дивилася на його коліна. Ґлентон відштовхнув коняку, витягнув важкий сідельний пістолет з піхов і звів курок.

Обережніше.

Декілька чоловіків позадкували.

Жінка подивилася йому в очі. Ані мужності, ані зневір’я в тих старих очах. Він вказав кудись лівою рукою, вона повернула голову в той бік, тоді він притулив пістолет до її голови і вистрелив.

Вибух заповнив усю маленьку площу. Коні сахнулися і затупцювали на місці. На протилежній скроні старої утворилася діра завбільшки з кулак, звідки потоком ринуло густе червоне блювотиння, вона похилилася і безпорадно впала без духу в калюжу власної крові. Ґлентон уже поставив пістолет на запобіжник, сколупнув пальцем використаний капсуль і збирався перезарядити барабан. Макґілл, гукнув він.

До нього підійшов мексиканець — єдиний представник свого народу в загоні.

Отримай для нас квитанцію.

Макґілл витягнув з-за ременя кушнірського ножа, підійшов до калюжі, у якій лежала жінка, узявся за волосся, накрутив його на зап’ясток, а потім обвів лезом навколо черепа і зідрав скальп.

Ґлентон поглянув на підлеглих. Хтось стояв і дивився на жінку, інші вже опікувалися своїми кіньми і спорядженням. Лише рекрути не відводили погляду від нього. Він вставив кулю в отвір камори, звів очі і подивився на інший бік площі. Жонглер разом із сім’єю вишикувалися шеренгою як свідки, а за ними був довгий валькований фасад з голими вікнами і дверима, обличчя, що весь цей час спостерігали звідти, під неквапливим поглядом Ґлентона відсахнулися вглиб, наче ляльки-маріонетки, що щезли зі сцени. Капітан увігнав кулю, вставив капсуль, крутонув масивний пістолет у руці і поклав його до піхов на загривку коняки, а потім узяв з рук Макґілла здобич, із якої ще стікала кров, покрутив її на сонці, як оцінюють хутро вбитого звіра, і віддав мексиканцю, тоді підняв повіддя і спрямував коняку через площу на водопій.

Вони стали табором у тополиному гаю за струмком просто за стінами містечка, а із сутінками загін групками розсипався задимленими вулицями. Циркачі поставили невеличкий намет на курному майдані і встановили по колу кілька жердин зі смолоскипами. Жонглер бив в імпровізований барабан з жерсті і сириці, оголошуючи високим гугнявим голосом програму розважальних номерів, тоді як жінка верещала: Pase pase pase[106], — і розмахувала руками, запрошуючи на величну виставу. Тоудвайн і малюк спостерігали за нею, стоячи в юрбі місцевих. Баткет нахилився до них і сказав:

Погляньте отама, хлопці.

Вони поглянули туди, куди він показував. За наметом стояв голий по пояс чорношкірий, і коли жонглер, змахнувши рукою, повернувся, дівчина штовхнула чорношкірого, той вистрибнув з намету і почав кружляти, прибираючи дивних поз у хистких спалахах смолоскипів.

VIII

Нова кантина, новий радник — «Монте» — Різанина — Найтемніший закуток таверни є найпомітнішим — Sereño[107] — На північ — М’ясний табір — Дідощур — Під вершинами Анімас — Сутичка і вбивство — Новий анахорет, новий світанок.

Біля входу до кантини вони зупинилися, усі скинулися монетами, а тоді Тоудвайн відкинув висохлу коров’ячу шкуру, що слугувала дверима, і вони зайшли всередину, там панувала майже суцільна темрява і годі було бодай щось розгледіти. З поперечної балки звисала самотня лампа, а по тінявих закутках сиділи темні постаті і курили. Наша трійця пройшла до шинкваса, викладеного керамічними кахлями. Смерділо деревним димом і потом. Перед ними з’явився худорлявий чоловічок і церемонно поклав руки на кахлі.

Dígame[108], сказав він.

Тоудвайн зняв капелюх, поклав його на стійку і занурив пальці у волосся.

Що у вас є такого, що можна було б випити з найменшим ризиком осліпнути і здохнути?

Cómo[109]?

Тоудвайн підніс до горлянки великий палець. Випити є? запитав він.

Бармен повернувся й оглянув крам за спиною. Він наче вирішував, чи є тут щось, що відповідає їхнім вимогам.

Мескаль?

Усі будуть?

Тягни сюди, сказав Баткет.

Бармен відміряв три порції з глиняного глечика, розлив випивку у пом’яті жерстяні кухлі і посунув обережно вперед, наче дошкою шашки.

Cuanto[110], запитав Тоудвайн.

Бармен боязко подивився на них. Seis?[111] запитав нерішуче.

Seis чого?

Той показав шість пальців.

Сентаво, уточнив Баткет.

Тоудвайн відрахував мідяки, поклав на шинквас, вихилив свій кухоль і знову заплатив. Рухом пальця вказав на всі три кухлі. Малюк узяв кухоль, вихилив і поставив назад. Пійло було мерзенне — кисле і з присмаком креозоту. Як і решта, він став спиною до шинкваса й оглянув приміщення. За столом у дальньому кутку у світлі єдиної сальної