Читати книгу - "Маленький світ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сідо, я прийшла забрати тебе з собою до Міри. Завтра передвесільний день, їй потрібна допомога. Звичайно, ти ще слабка, але все одно, усі на тебе чекають.
— Добре Лое, підемо. Зачекай трохи, я зараз!
Поки Сіда збиралася Лое підійшла до Тея і з щирою посмішкою заглянула у його очі.
— Тею, якщо ти на цьому весіллі знову приймеш від мене кришталеву троянду, я буду найщасливішою дівчиною у світі.
Тей дивився у її блискучі очі і не міг нічого відповісти. Вона була така радісна, що він просто не міг зіпсувати цей настрій. Він непомітно стягнув рукав сорочки на зап’ястя, на якому було намотано волосся. А потім посміхнувся їй у відповідь та промовив тихо:
— Я теж дуже чекаю на свято. А ще дуже радий за Форо та Міру. Вони заслуговують на щастя.
— Так, і те ж саме може статися у нас, як тільки ти одужаєш. Правда ж?
Вона не зводила з нього очей, ніби хотіла побачити відповідь, ще до того, як Тей промовить хоч слово. Аж раптом до кімнати повернулася Сіда.
— Лое, ходімо, я готова!
Лое, ще кілька секунд не ворушилася, але не дочекавшись відповіді пішла. Лише помахала йому рукою. А він змінився на обличчі, як тільки двері за дівчатами зачинилися. Став серйозним та замисленим. І ця ситуація вже ставала важкою. Відмовити Лое він не посмів би, але ж і погодитися не міг. Іноді з’являлася думка про те, що це добрий вибір, і кращої дружини не знайти. Та серце відказувало зовсім інше. Нічого спільного між ним та Лое вже не було.
Лое гарна дівчина, з довгим кучерявим волоссям, чорним мов смола та блискучим. У неї глибокий пронизливий погляд, від якого колись у нього колотилося мов божевільне серце. В неї білі та ніжні руки. На превеликий жаль, все це більше його не хвилювало. Іноді він сам дивувався таким змінам, та пояснити навіть собі нічого не міг. Знову заголив руку з намотаним на неї волоссям, торкнувся до нього пальцями.
«Що ж це таке? — подумав про себе, — звідки взялося? Він довго милувався невідомим дивом, і не помітив як заснув. У цей час до кімнати заглянув Зуф. Побачивши сплячого хлопця хотів накрити його ковдрою. Зупинився помітивши його руки. На одну було намотано волосся іншою він обережно прикривав його, ніби оберігаючи. Старий збентежено покрутився, забув, що хотів робити тай вийшов.
— Це почуття сильніше ніж можна було уявити. Старий дурень! Як я міг забути волосся у сумці?! Він згадає, він все згадає! Не можна було цього допускати!
— Зуфе, щось сталося? — раптом почувся позаду голос Залди.
Вона прийшла приготувати їжу та провідати Тея. Але чаклун щось бурмотів під носа, ніби не чув, що вона говорить. Вийшов з будинку і швидко зник між деревами. Залда здивовано подивилася у слід і відразу кинулася до кімнати. Коли побачила, що Тей міцно спить, видихнула з полегшенням. Накрила його та навшпиньки вийшла. Звісно вона не могла знати про те, що зараз йому знову снилася невідома дівчина з довгим золотавим волоссям. І що він тонув у її блакитних очах і не міг позбавитися думки про те, що знав її колись. Не знала Залда й того, що йому було добре у тому яскравому сні, і прокидатися ніяк не хотілося.
Нарешті настав той довгоочікуваний день, коли молоді дівчата Лешти сходилися надвечір до майбутньої нареченої, щоб готувати для неї дивовижну сукню. Тільки раз у житті вона одягне її, і буде найчарівнішою серед дівчат та найбажанішою для нареченого. Одягнені у вінки дівчата співають пісень на березі річки та сплітають біло-рожеві пелюстки лілії у полотно. Його час від часу змочують у воді, щоб пелюстки не втратили своєї пружності. Наречена цього дня готує кришталеві троянди. Їх кількість, співпадає з кількістю помічниць. Вона роздасть дівчатам квіти і тим самим піклується про незаміжніх. Після весільного обряду троянди дівчата подарують тому, кому залюбки віддали б своє серце. Хлопці приймають квітку та відповідають відносно вибору: якщо ця квітка жадана, хлопець запрошує дівчину до танцю, якщо ні повертає нареченій, господині свята, з проханням повернути квітку власниці.
Весь день Міра нервувала, як ніколи. Приготувати троянди сама вона не могла, готувати суміш завжди допомагав Зуф. Та його ніде не було. Залда шукала його по усій Лешті, та даремно. Здогадалася тільки, що старий щез вночі — будинок було зачинено ще рано вранці. Це означало, що він і не ночував вдома. Новина не на жарт налякала Залду. Він міг не повернутися ще довго, а обряд окрім нього ніхто не проводив. Був вже майже вечір, старого ніде не було. Форо теж шукав чаклуна і теж нічого нового розповісти не міг. Надвечір, коли сонце вже сіло, і дівчата почали сплітати пелюстки, Міра не стрималася і заплакала. Залда, як могла, заспокоювала майбутню невістку. З трояндами вони впоралися самі, але на обряд, який вже багато віків проводився на сході сонця, старий міг запізнитися. Сукня б зів’яла, і наречена могла лишитися одною на все життя, таке повір’я існувало у ембів давно. Залда не вірила, що чаклун може таке допустити, але ж і його ніде знайти не могла. Лишалося тільки надіятися, що він встигне. Дівчата тихо співали, і понад річкою йшло відлуння їхніх чарівних голосів. Зірки мов дорогоцінне каміння виблискували у невеликих хвильках річки.
— Міра! — хтось прошепотів голосно поруч.
— Це Форо! Стій там, тобі не можна бачити наречену! — заверещали дівчата.
— Не йди сюди, інакше станеться щось лихе!
Дівчата переполошилися, і заслонили собою свою роботу та Міру. Хлопцеві довелося відступити.
— Чуєш? — прокричав він десь здалеку. — Навіть якщо чаклун не з’явиться, ти все одно станеш моєю дружиною, чуєш Міро? Навіть не сумнівайся!
Міра витерла сльози і посміхнулася.
— Ти віриш мені? — прокричав він з темряви.
— Так! — відповіла вона. Дівчата захопили її у обійми та заспівали веселої пісні.
До світанку лишалося кілька годин. Жителі Лешти зійшлися дивитися на диво весільного обряду. Біля річки було розкладені кілька вогнищ. Стежка нареченої та нареченого була вимощена квітами. Краї стежки виходили з різних сторін, а потім зливалися в одну широку дорогу. Ця дорога зветься життям. Форо приніс Тея на руках, щоб той не кульгав у темряві, та посадив біля вогнища. Тей був ніби радісним, але очі його видавали зовсім інші почуття. Він мовчки дивився на вогнище і про щось думав.
Вже зовсім скоро на обрії
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький світ», після закриття браузера.