Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

— Дівчинко моя, прости, що не стримався. Але ти вчинила жахливо неправильно. Вона для мене нічого не означає, не варто нічого робити. Домовилися? — намагаюся, щоб мій голос звучав якнайм’якше. — Пообіцяй, що такого більше не станеться.

Вона голосно схлипує. 

Потім різко відштовхується від мене, ударяючи в груди.

— То виходить, що твоя Юля поскаржилася тобі на мене, наплела якусь маячню, а ти відразу ж прибіг захищати її? Так виходить? Я для тебе ніхто, так, Захаре? Зізнайся, що ти мене не любиш. Зізнайся, що хочеш кинути мене, але ніяк не можеш знайти привід! То давай розійдемося, Білєцький! Давай зробимо це прямо зараз!

Її накриває істерика.

— Бляха, Єво, я такого не казав! Ти для мене найважливіша!

— Юля? — її очі розширюються від подиву. — Як ти мене щойно назвав?

Вона відступає ще на кілька кроків, притискаючись спиною до стіни. До мене нарешті доходить, яку дурню я щойно зморозив.

Так звик до сварок і скандалів із Юлею, що в пориві злості назвав Єву її ім'ям.

Я намагаюся її обійняти, але вона пручається.

Як же важко з цими жінками!

— Підемо спати, Єво. Сьогодні був важкий день. Давай завтра ввечері кудись поїдемо? Хочеш, зарезервую столик у твоєму улюбленому ресторані?

— А як же репутація ідеального чоловіка, Захаре? Не боїшся, що нас побачать разом? — з образою в голосі питає Єва.

— Та я весь ресторан забронюю. Підемо, тобі потрібно відпочити.