Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Згодом джакаранда відцвіла, а навколо трояндового саду звели непоказну огорожу. До того часу я продовжила маршрут своєї прогулянки ще на одну милю і потоваришувала з іншими котами, собаками і дітьми. Коли палева троянда зникла за огорожею, я натрапила на будинок з огородженим садом у мавританському стилі і саркастичним папугою, який дуже припав мені до душі. Барвистий, самовпевнений, ексцентричний — він нагадував мені мого колишнього чоловіка. Біль перетворився у щось цінніше: досвід.

Я помітила, що пишучи про уважність до дрібниць, я насправді багато написала про біль. Це не випадково. Можливо, у інших це не так, проте саме біль навчив мене бути уважною. Тоді, коли було особливо боляче, коли майбутнє здавалося надто страхітливим, щоб про нього розмірковувати, а минуле — надто болісним, щоб про нього згадувати, я навчилася бути уважною до теперішнього. Теперішня мить завжди була єдиним місцем, де я почувалася у безпеці. Кожен момент, сам по собі, можна було пережити. У поточну мить у нас усіх завжди все добре. Вчора міг розпастися шлюб. Завтра може померти кішка. Довгожданий дзвінок від коханого може так ніколи і не пролунати. Проте у цю мить, саме в цю секунду, це не так і страшно. Я вдихаю і видихаю. Усвідомивши це, я почала помічати, що кожна мить мала свою особливу красу.

Картина живе своїм життям. Я намагаюся зробити його видимим.

Джексон Поллок

Того вечора, коли мені зателефонували і сказали, що померла мама, я накинула светр і піднялася на пагорб за своїм домом. З-за пальм сходив величезний білосніжний місяць. Вночі він повис над садом, заливаючи сріблястим сяйвом кактус. Тепер щоразу, коли я думаю про мамину смерть, мені пригадується той білосніжний місяць.

Поет Вільям Мередіт помітив, що не можна сказати про людину гірших слів, ніж «Вона була неуважна». Коли я думаю про бабусю, то пригадую, як вона порядкувала у саду і її маленькі засмаглі груди час від часу несподівано випадали з ситцевої сукні, яку вона завжди шила собі на літо. Я пригадую, як вона вказувала на запушені тополі біля підніжжя крутого пагорба неподалік дому — того дому, який вона мала от-от втратити — і говорила: «Їх люблять поні за те, що вони роблять затінок. А я їх люблю за те, що вони отак водночас і срібляться, і зеленіють».

ЗАВДАННЯ

1. Позитивне читання. Щодня, зранку і ввечері, зосередьтеся і подумки перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25). Слідкуйте за будь-якими змінами у вашому ставленні до них. Чи вдається вам уже менш скептично до всього ставитися?

2. На що ви витрачаєте час? Перелічіть п’ять основних справ, якими ви були зайняті цього тижня. Скільки часу ви згаяли на кожну? Які з них ви робили тому, що хотіли, і які тому, що мусили? Яку частину свого часу ви витрачаєте на допомогу іншим, відкладаючи на потім власні бажання? Чи хтось з ваших друзів, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, змусив вас сумніватися?

Візьміть аркуш паперу. Намалюйте коло. Всередині кола перелічіть теми, про які потрібно подбати, а також імена тих, хто вас підтримує. За межами кола перелічіть імена тих, від кого вам зараз краще триматися якнайдалі. Повісьте цю карту безпеки у тому місці, де ви пишете ранкові сторінки. Користуйтеся нею, щоб зміцнити свою незалежність. Коли виникне необхідність, поповнюйте обидва списки новими іменами: «О! З Дереком про це зараз не варто говорити».

ПРАВИЛА ДОРОЖНЬОГО РУХУ НА ШЛЯХУ ДО ТВОРЧОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Щоб реалізувати свій творчий потенціал, я повинен (повинна):

1. Довірити себе аркушу паперу. Використовувати його, щоб відпочити, помріяти, не боятися спробувати.

2. Наповнювати криницю образів, піклуючись про свого внутрішнього митця.

3. Ставити перед собою невеликі реальні цілі і досягати їх.

4. Молитися і у молитві просити підтримки, сміливості і смиренності.

5. Пам'ятати, що для творчої людини значно складніше і болючіше перебувати у глухому куті, ніж працювати.

6. Бути пильним (пильною) і помічати присутність Великого Творця, який веде мого внутрішнього митця і допомагає йому.

7. Вибирати друзів, які заохочуватимуть мене виконувати роботу, а не лише говорити про неї чи про причини, чому я її не виконую.