Читати книгу - "Аутсайдер"

не сумнівався, що Гові Ґолд його звідси витягне. Не сумнівався навіть зараз, у найтемнішу годину ночі, поки розум намагався осягнути, яким чином за ці лічені хвилини все його життя могло так змінитися. Террі також розумів, що змиється далеко не все лайно. Його випустять із вибаченням — як не завтра, то на досудовому слуханні, як не на слуханні, то на наступному етапі, імовірно, на великому засіданні присяжних у Кеп-Сіті. Але він знав, що побачить в очах своїх учнів наступного разу, коли стане перед класом. Мабуть, з його кар’єрою тренера молодіжних команд покінчено. Різноманітні урядові установи знайдуть якесь виправдання, якщо він сам не поступиться й не зважиться на гідний (з їхнього погляду) вчинок. Бо він уже ніколи не буде повністю невинним, тільки не в очах сусідів із Західного боку чи жителів усього Флінт-Сіті. Він назавжди лишиться чоловіком, якого заарештували за вбивство Френка Пітерсона. Він назавжди лишиться чоловіком, про якого люди говоритимуть: «Немає диму без вогню».

Якби справа була тільки в ньому, то він би ще змирився. Що він казав своїм хлопцям, коли вони починали нити через несправедливо зараховане очко? «Проковтни й повертайся на поле. Грай». Але проковтнути доведеться не лише йому, не тільки йому треба продовжувати гру. Марсі затаврують. Шепіт, косі погляди на роботі й у бакалійній крамниці. Друзі, які більше не телефонують. Може, Джеймі Меттінґлі стане за виняток, але Террі навіть щодо неї сумнівався. А потім — дів­чатка. Сара й Ґрейсі зазнають усіх можливих злих пліток і колективного бойкоту, на який здатні тільки діти їхнього віку. Він передбачав, що Марсі вистачить здорової думки тримати їх при собі, поки все не владнається, чи хоча б подалі від репортерів, що геть їх можуть зацькувати. Але навіть восени, навіть як усе проясниться, на дочках все одно стоятиме тавро. «Бачите тих дівчат? Їхнього батька заарештували за те, що він убив дитину й засунув їй у дупцю палку».

Він лежав на в’язничному ліжку. Витріщався вгору, у темряву. Вдихав в’язничний сморід. Думав: «Доведеться переїхати. Може, до Талси, чи Кеп-Сіті, чи на південь у Техас. Хтось таки дасть мені роботу, навіть якщо мене за милю не підпускатимуть до хлопців на бейсбольних, баскетбольних і футбольних тренуваннях. У мене добрі рекомендації, і вони боятимуться позову за дискримінацію в разі відмови».

Тільки-от арешт (як і причина для арешту) супроводжатимуть його родину, мов цей в’язничний сморід. Особливо дів­чат. Єдиного фейсбуку достатньо, щоб їх уполювали, висте­жили. «Це ті дівчата, чиєму батькові збулося з рук убивство».

Йому треба припинити так думати й трохи поспати, треба припинити відчувати сором за те, що хтось, а саме Ралф Андерсон, зробив таку страшну помилку. Глухої ночі такі речі завжди видаються гіршими — ось що йому треба пам’ятати. І враховуючи його теперішній стан — тюремна камера й коричнева мішкувата уніформа з абревіатурою «УВЗ» [75] на спині, — сльози неодмінно мали набубнявіти, наче ті величезні повітряні кулі на святковому параді. Уранці йому полегшає. Він був певен.

Так.

І все одно — сором.

Террі затулив рукою очі.

  7

Тої неділі Гові Ґолд вислизнув із ліжка о пів на сьому ранку, і не тому, що о такій годині він міг щось удіяти, і не з власного бажання. Як і в більшості чоловіків за шістдесят, простата в нього збільшувалася разом із рахунком у пенсійному фонді, а сечовий міхур меншав паралельно з сексуальними апетитами. Щойно він прокидався, мозок перемикався з режиму «парковки» на режим «їзди», і знову заснути вже не було жодного шансу.

Він полишив Ілейн додивлятися приємні, як він сподівався, сни й потопав босоніж на кухню, щоб увімкнути кавоварку та перевірити телефон, який він поставив на беззвучний режим і поклав на кухонну стільницю перед тим, як лягати спати. Там було повідомлення від Алека Пеллі, яке прийшло о 1:12.

Гові випив свою каву й уже порався з тарілкою пластівців «Рейзін Бран», коли, затягуючи вузол на халаті й позіхаючи, до кухні зайшла Ілейн.

— Як справи, пундичку? — спитала дружина.

— Час покаже. А поки, може, хочеш яєчню-бовтанку?

— Диви на нього, він мені сніданок пропонує, — сказала дружина, наливаючи й собі кухлик кави. — А оскільки сьогодні не день святого Валентина і не мій день народження — чи є в мене підстави хвилюватися?

— Це я час бавлю. Отримав повідомлення від Алека, але не можу телефонувати йому раніше сьомої.

— Хороші новини чи погані?

— Гадки не маю. То ти яєчню будеш?

— Так. Два яйця. Й окату, а не бовтанку.

— Ти ж знаєш, у мене весь час жовтки витікають.

— Якщо вже я просто сидітиму й дивитимусь, то утримаюся від критики. І пшеничний тост, будь ласка.

На диво, цього разу витік лиш один жовток. І коли Гові поставив перед дружиною тарілку, та сказала:

— Якщо це Террі Мейтленд убив малого, то світ сказився остаточно.

— Світ і так скажений, — відповів Гові, — але він цього не робив. Має алібі міцне, наче «S» на грудях Супермена.

— Тоді чому його заарештували?

— Бо вони гадають, що в них теж є докази міцні, наче «S» на грудях Супермена.

Ілейн поміркувала над цим.

— Незупинна сила проти нерухомого предмета?

— Не буває такого, серденько.

Він глянув на годинник. За п’ять хвилин сьома. Уже можна. Він набрав мобільний Алека. Слідчий відповів на третьому гудку:

— Ви зарано, я голюся. Перетелефонуєте за п’ять хвилин? Інакше кажучи, о сьомій, як я пропонував?

— Ні, — відказав Гові, — але я зачекаю, поки ти зітреш крем із тої щоки, де тримаєш слухавку, як тобі таке?

— Суворий ви бос, — мовив Алек, але він явно був у доб­рому гуморі — байдуже на ранню годину й той факт, що йому перебили заняття, яке більшість чоловіків воліє виконувати, занурившись у власні думки. І це давало Гові надію. Він уже багато мав матеріалу на опрацювання, але ніколи не завадить мати ще більше.

— Новини хороші чи погані?

— Секунду, не заперечуєте? Я цим лайном весь телефон вимазав.

Більше, ніж за п’ять секунд, але Алек повернувся.

— Хороші новини, босе. Для нас — хороші, а для окружного — погані. Дуже погані.

— Ти бачив відео з камер? Скільки його там, зі скількох ракурсів?

— Бачив я відео, і його предостатньо.

Алек зробив паузу, а коли знову заговорив, то Гові почув, що слідчий усміхається.

— Але є і дещо краще. Набагато краще.

  8

Джинетт Андерсон прокинулася за п’ятнадцять сьома і виявила, що чоловікова половина ліжка вже порожня. На кухні пахло свіжою кавою, але Ралфа там теж не було. Вона визирнула з вікна й побачила, що він сидить за дерев’яним столиком на задньому дворі, досі у своїй смугастій піжамі, і посьорбує з кухлика, що Дерек подарував йому на минулий Батьків день. На боці кухля великими синіми літерами було написано: «ВИ МАЄТЕ ПРАВО ЗБЕРІГАТИ МОВЧАННЯ, ПОКИ Я ДОПИВАЮ КАВУ». Джинетт взяла свою чашку, підійшла до чоловіка і поцілувала його в щоку. День обіцяв бути спекотним, але цього раннього