Читати книгу - "Волонтери. Мобілізація добра"

Дівчина нікому не розповідала, звідки прийшла і чому захотіла допомагати солдатам. Єдиним, кому пощастило її розговорити, став Гуцул. Ніхто не знав, як Гордію це вдалося, напевно, причина була в тому, що він не пив, але їх часто бачили разом. Ельвіра щось тихо розповідала Гуцулу, розповідала, звісно, російською, а він заспокійливо й по-батьківськи розважливо белькотів їй у відповідь індичачим діалектом української мови. Навіть Мадяр не завжди розумів, що говорить Гордій Клименко, Ельвіра — і поготів не розбиралася, та попри це вони чудово ладили між собою: дівчина завше бігла до Гуцула під час обстрілів, ховалася за його спину, коли бачила незнайому солдатню з інших рот, і виплакувалася на його плечі, коли її чимось ображали. Останнє сталося лише раз і більше не повторювалось, оскільки прапорщика першої роти Толю Білянського — шкодливе і жовчне, озлоблене на всіх створіння, — який нагримав на Ельвіру просто через те, що потрапила під гарячу руку, били всією третьою ротою не просто на очах, а за безпосередньої участі капітана Юрія Батурина, били так довго і пристрасно, що після закінчення колективного виховного процесу бідолашний прапорщик Толя став схожим на жертву мордувань, яку щойно звільнили з катівні сепаратистів.

Другою людиною, з ким Ельвіра могла би спілкуватися, був... Мітя Нагорняк. Пухлий — єдиний, окрім Гуцула, боєць третьої роти, який принципово не вживав алкоголю. Але дівчина тікала і ховалася, щойно хлопець з’являвся в її полі зору.

Молодшому лейтенанту Міті Нагорняку знадобилося кілька днів, щоб змиритися з тим, що ротному повару допомагає напрочуд тиха й малослівна «дівчина, що прийшла зі Сходу». Щоправда, ще днів десять після того він витягував шматки з власної тарілки і кидав батальйонному дворнязі Тузу перед тим, як починати їсти. Зрештою заспокоївся і перестав. Більше того, з часом Пухлий настільки звикся з присутністю Ель- віри, що несподівано для самого себе засумував за дівчиною, коли вона загинула.

— 6 —

— Ей, заспокойся, все буде нормально, нічого не станеться з твоїм Гуцулом. Зараз відстріляються, і побіжиш до нього.

Пухлий і сам розумів, що заспокоювати йому вдається десь так само, як танцювати балет чи писати вірші, але відчував, що мусить щось говорити. Цього разу обстріл почався настільки раптово, що Ельвіра, яка збирала по окопах брудні тарілки, не встигла перескочити до Гуцула — щойно «зашепотіли» перші міни, Гордій заліг у траншеї, викопаній на тридцять метрів ближче до дороги. Дівчина, згорбившись, сиділа в окопі обличчям до Міті і тремтіла; з темних, схожих на дві масляні плямки очей струменіли сльози. Ельвіра плакала безгучно, не схлипуючи і не рюмсаючи.

— Не плач, усе буде добре. — «Які чудові заспокійливі слова, особливо коли зграя п’яних мавп у ліску за сім кілометрів звідси безперервно валить по тобі 120-міліметровими мінами».

Пухлий вистромив голову над бруствером. Роззирнувся.

Шух-шух-шух-шух-шух-шух-шух!

Хтось закричав:

— Міна!

Капітан праворуч від Міті скомандував:

— ЛЯГАЙ!

І Мітя знову пригнувся.

Команда була зайвою, оскільки після першого ж залпу бійці поховалися в укриттях: їхні шапки ще висіли у повітрі, а вони вже лежали, ввіткнувшись носами в мерзлу землю і накривши голови сплетеними в замок долонями. Після стількох днів на передовій їм не треба було пояснювати, як поводитися, коли по позиціях починає лупити мінометна батарея.

БАХ!!!

Пухлий краєм ока дивився на заплакану Ель- віру і думав про те, чому в усіх фільмах про війну снаряди наближаються з розкотистим виттям і свистом, хоча в дійсності ледь чутно шурхотять, неначе розрізаючи повітря. Ось знову... шух-шух-шух... пауза... БАХ!!! Цього разу дуже близько. Мітя став на ноги і вистромив носа над краєм траншеї. На голову сипалися грудки землі і дерев’яні скалки. Воронка зяяла за метр від окопу, що йшов уздовж дороги; хлопець бачив, як із пошкодженого брустверу осипається земля впереміш із брудним снігом.

«Суки, майже влучили. Ще б трохи лівіше — і просто в окоп».

— Всі живі? — крикнув Батурин.

В окопі біля дороги хтось глухо застогнав. І перш ніж Мітя встиг усвідомити, що то, напевно, саме та траншея, в якій заліг Гордій Клименко, Ельвіра вискочила з укриття і, по-жіночому потішно задираючи худі ніжки, побігла до свіжої воронки.

— Стій! Ти куди?! — жахнувся Пухлий.

Дівчина не відреагувала.

— Що там? — визирнув капітан, побачив Ельвіру і ледь не загарчав: — Дурепа! Назад!

— Гуцул! Гуцул! — загукав Мітя.

Але від дороги ніхто не обізвався.

Зі сходу донеслося зловісне «шух-шух-шух», попереджаючи про наближення чергового фугасу.

— ЛЯГА-А-АЙ!!! — одночасно загорлали з півдесятка глоток: Юра Тінь, Паша Бізон, Мітя Пухлий, Ілля Камаз та інші. І те «лягай!» стосувалося лише дівчини, ніхто з бійців третьої роти опускати голову не збирався.

БАХ!!!

Міна перелетіла укріплення і вибухнула за спинами бійців, щоправда, не так далеко, як хотілося б. Мітя Нагорняк відчув, як потилицю обсипало землею.

Ельвіра була на півдорозі між траншеями.

Шух-шух-шух-шух...

Їй залишалося не більше десяти кроків. У ту мить, коли Пухлий повірив, що Ельвіра добіжить, встигне пірнути в землю перед тим, як черговий снаряд розірветься, наповнивши повітря смертоносними осколками, дівчина несподівано спинилась.

— ЩО ЗА?!. — заревів капітан.

В окопі зчинився переполох. Закричали всі відразу, навперебій.

— Біжи!

— Не стій!

— На землю!

— Гуцул! Гуцул! Гу-у-уцул, твою мать!

Ельвіра не реагувала. Вона випросталась і завмерла, витягнувши руки вздовж тіла і втупившись поперед себе.

БАХ!!!

Міна рознесла на друзки один із бетонних блоків, що перекривав ґрунтівку перед блокпостом, і Мітя зненацька збагнув, що наступним пострілом вони ії накриють. І тоді Пухлий зробив те, на що ще чотири місяці тому нізащо не відважився б, — кулею вискочив з окопу і понісся через відкриту ділянку до дівчини.

Шух-шух-шух...

За п’ять метрів від Ельвіри молодший лейтенант Нагорняк усвідомив, що не встигне добігти. Закриваючи руками голову, хлопець витягнувся на землі за півсекунди до того, як осколково-фугасний снаряд торохнув у бруствер за двадцять кроків ліворуч. На щастя, міна рвонула відразу. Бойовики могли налаштувати детонатор на затримку, тоді вона відскочила б від землі і вибухнула в повітрі, накривши всіх, хто опинився поряд, саваном з осколків. Коли снаряд розривається в момент контакту із землею, осколки розлітаються направленим угору конусом і не зачіпають того, хто притискається до землі.

БАХ!!!

Двома осколками Ельвіру ледь не розрубало навпіл і кинуло на Пухлого. Хлопця оглушило вибухом, утім, він знайшов у собі сили стати на ноги, схопити дівчину під пахви і затягти в окоп. Він думав про те, що черговий снаряд не забариться, намагався відчути, чи немає поранень на тілі, дивувався восковій