Читати книгу - "Кулінарні фіґлі"

Якщо переважатиме буряк, то у Вас вийде пурпуровий ґердан, якщо кукурудза, то Ви з повним правом можете сказати, що Ваш ґердан – золотий.

Тоді вийміть зсередини банку.

Бачите, їстівний ґердан вийшов такий, що хоч зав'язуй його на шию. Чим зав'язувати? А Ви припасуйте зверху стебло петрушки чи пера цибулі. Ось Вам і зав'язка.

Правда, красиво?

А як смачно!

Проте ніщо не може зрівнятися зі смаком страв гуцульського Святого вечора і Великоднього столу.

Але про все – по черзі.

У Розтоках, якщо хочуть похвалити господиню за багатство і різноманітність святкового столу, кажуть: «Тут хіба що лиш тата-мами і крапликів не вистачає…»

Із нагадуванням про тата-маму можна потрапити в халепу, тому що може з'ясуватися: якраз і тато, й мама – сидять за столом. А ось, натякнувши на відсутність крАпликів, ніколи в пікантну ситуацію не потрапите, якщо, звичайно, Ви не за столом на Святвечір у Розтоках.

КрАплики – страва суто святкова. Її готують винятково на Святий вечір. А як – зараз розкажу.

Моя бабця Гафія (та, що Соломон у спідниці, пам'ятаєте?) вчила мене так:

Зварений червоний буряк треба порізати на дрібні шматки (як на борщ).

Скласти в миску, посолити, посипати лимонною кислотою або оцтом.

Поставити каструлю з водою на вогонь.

Тоді взяти 1-2 картоплини (в залежності від кількості води), натерти на великій тертці, кинути в окріп і варити до повної готовності.

Це має бути навар.

Поки вариться картопля,

треба зробити міні-мініатюрні пельмені не із м'ясним фаршем, а із пропущеними через м'ясорубку відвареними і заправленими підсмаженою цибулею грибами.

Закинути пельмені, щоб закипіли, але не переварилися.

Зробити підливу: цибуля, перець, сіль, але без муки.

Вкинути в усю цю масу.

Останніми (після зняття страви з вогню) вкинути покришені буряки у картопляний відвар.

Подавати страву холодною.

Пам'ятаю, що в дитинстві для мене найсмачнішою була дорА – їжа з великоднього кошика.

Гуцульський звичай велить, що ні на Великдень, ані в полИваний понеділок ніжу руки брати не слід, навіть до хліба, через те кошик із дорОю має бути наповнений готовою (нарізаною) до споживання їжею:

різаним домашнім хлібом, який перекладають поміж решти компонентів кошика,

печеними і перерізаними навпіл домашніми яйцями,

писанками,

домашньою ковбасою,

бринзою,

будзом,

шинкою,

стружками кореня хрону, молодими стеблами часнику, вареним салом, твердим домашнім сиром.

Спробуйте в буденний день зварити шмат сала і з'їсти просто так. Думаю, не слід переводити продукт: викинете.

А ось Великдень – це, мабуть, єдиний день, коли щоденні страви стають особливими.

Бо хіба серед тижня Ви будете пекти яйця в духовці? Напевно, що ні.

Чи корінь хрону поставите на обідній стіл? Малоймовірно.

А ось усі ці продукти, змішані в однім кошику, кожен із своєрідним смаком і запахом, дають такий апетит, що справді можна сонцЯ отримати, як казала моя бабця. Тобто переїстися і захворіти.

До екзотичних гуцульських наїдків належать і мізинці з мозком. Ви пригадуєте рецептуру звичайних млинців?

16 ложок муки на 1 літр теплого молока і 2 яєць? Пригадуєте!

Отже, смажте звичайні млинці у квадратній сковороді, а якщо нема такої, то можна і в маленькій круглій (бажано, щонайменшого діаметра). Тоді розріжте їх, як торт, від середини на трикутнички. І хай вистигають.

А тоді добре вимочений і вимитий телячий мозок недовго смажте на коров'ячому маслі, з перцем, цибулею, сіллю.

Цей фарш викласти на середину чотирикутника і загорнути конвертом, а якщо млинці у вигляді трикутника – крутити їх, як тістечка «пальчики» – від ширшого краю. І знову скласти у сковороду. Протушкувати на коров'ячому маслі. Подавати гарячими.

Дрібні.

Акуратні, як мізинчики.

Смачні.

Екзотичні.

Корисні.

Кажуть, від них стають розумнішими. Можливо.

Мозок до мозку… дорівнює розум.

Ото я й думаю, чи не відкрити б у нашому українському парламенті і в кожній адміністрації якусь колибу із гуцульськими наїдками, а найбільший акцент зробити таки на млинці з мозком? Здогадуєтеся, чому така актуальна страва?

Ви запитаєте, до чого тут парламент? А до того, щоб не розкидалися не національними атрибутами просто з трибуни. Достатньо, що інтереси не національні відстоюють.

Ви що, не бачили?! Юра Луценко свого часу російські личаки хотів нав'язати Україні в моду. А личаки – це вам не гуцульські постоли. Хай би вже в'єтнамські шльопки, аніж таке дуренство – личаки!

А все чому? Та тому, що, якби оті політичні шахраї слухали розумних людей і не бешкетувала, то, слово честі, подаровані нею тодішньому Президентові держави Кучмі у день виголошення ним послання до парламентарів розкарячені личаки мали би іншу долю. А так Кучма тоді добре зробив, що не взяв таку ганьбу в подарунок. Його ж у почесного гуцула в Жаб'ю (Верховині) приймали, то хіба він не знає, яким має бути легке літнє взуття для українського чоловіка, токмо гуцула?!

Звичайно ж, святкові постолИ – вироб'єкИ, як казала моя бабця.

Тонкі, як шкірка немовляти, легкі, як дівоче слово, м'які, як груди зрілої жінки.

Постоли, вироблені з телячої шкіри – це щось. Не кожен майстер зробить.

Із товстої, свинської шкіри, грубі, на щодень – будь-хто зробить.

А святкові – ні. Бо вони з орнаментом. М'які. Легші, ніж пуанти Насті Волочкової. У святкових постолах – і вмирати можна.

Пригадуєте мою новелу «Не плачте за мною ніколи»? і бабцю Юстину, яка більше, ніж чверть століття, тримала споряджену для смерті труну з усіма потрібними для похорону речами?

Так ось моя бабця Гафія (а це була саме вона) жодну смертевну, як вона казала, річ із домовини за весь час не поміняла, окрім… постолів. 36 розміру.

А чому довелося міняти взуття для того світу, розкажу. У 1970 році минулого століття в нашому селі знімався знаменитий фільм «Білий птах із чорною ознакою». У нашому домі квартирувало подружжя режисера-постановника – Лариса Кадочникова і Юрій Іллєнко. І тодішні Розтоки нагадували філіал теперішнього Голлівуду: Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Наталя Наум, Михайло Іллєнко, Олексій Плотников, Леонід Бакштаєв, Василь Симчич, Михайло Іллєнко, Вілен Калюта, Джемма Фірсова.

На жаль, тепер уже – кого нема, а ті – далеко…

А тоді село багатіло… за рахунок гонорарів від зйомок у масовках. Масовка завжди була у гуцульських убЕрях – одежах. Школярів також брали на знімальний майданчик.

І ось, пам'ятаю, знімають у селі Шпетки епізод Даниного (А. Кадочникова) весілля. Грають справжні музиканти із Глинниці, але уже не ті, яких