Читати книгу - "Принц і злидар"

пособляв на кухні!» Король називав усе нові й нові страви і говорив про них з таким запалом і знанням справи, що його співбесідниця була вкрай вражена. «Звідки він знає стільки страв, та ще таких добірних? — дивувалася вона. — Адже ж їх подають на стіл тільки у вельмож та багачів. Ага, розумію? Мабуть, він, перш ніж звихнутися з розуму, служив у палаці; так, так, він, певне, прислуговував на кухні в самого короля! Треба зробити спробу». Палаючи бажанням якнайшвидше перевірити свій здогад, вона веліла королеві приглянути за обідом, натякнувши, що він може й сам, коли є охота, покуховарити й додати ще одну-дві страви. Потім вона зробила знак дівчаткам і вийшла разом з ними з хати. Король пробурмотів: «Колись таке саме доручення було дано одному англійському королеві; немає нічого принизливого для моєї гідності взятися до справи, яку виконував сам Альфред Великий. Але я постараюся краще за нього виконати свій обов'язок, бо в нього пироги погоріли».

Намір був добрий, але марний. Бо й цей король, так само, як його далекий предок, поринув у глибокі думи, і наслідком трапилася біда — страви підгоріли. Жінка повернулася вчасно, щоб врятувати сніданок від остаточної загибелі, і швидко вивела короля з задуми, гарненько вилаявши його. Але, побачивши, що він і сам щиро засмучений тим, що не виправдав довір'я, вона пом'якшала і знов стала доброю й ласкавою.

Хлопець смачно й добре наївся і зразу підбадьорився. Ця трапеза була цікава тим, що і гість і господиня, кожен з висоти свого становища, вшанували одне одного великою ласкою, але ніхто з них не усвідомив цієї ласки. Добра жінка хотіла було нагодувати хлопця недоїдками десь у кутку, як годують бродяг або собак; але вона дуже шкодувала, що вилаяла бідолаху, і, щоб чим-небудь загладити свою суворість, посадила його за один стіл з собою і своїми дітьми, неначе він був їм рівня. Короля ж мучила совість, що він не виправдав довір'я сім'ї, яка була така добра до нього, і він змусив себе спокутувати свою провину, дозволивши жінці й дітям їсти разом з ним, замість стояти й прислуговувати, поки він сам сидітиме за їхнім столом, як личить його санові й походженню. Кожному з нас не вадить іноді дозволити собі деяку вільність. Добра жінка цілий день почувала себе щасливою, вихваляючи себе за великодушне поводження з бродягою, а король теж був задоволений своєю смиренністю й милостивим ставленням до простої селянки.

Після сніданку фермерша веліла королеві помити посуд. Цей наказ спочатку трохи збентежив його, і він мало не обурився, але потім сказав собі: «Альфред Великий приглядав за пирогами. Безперечно, він згодився б і мити посуд. Ану спробую».

Спроба була невдала. На його здивування виявилося, що вимити дерев'яні ложки й миски нелегка справа. Це була нудна й морочлива робота, але все ж він, кінець кінцем, скінчив її. Йому вже хотілося якнайшвидше рушити в путь, але визволитися від хазяйновитої фермерші було не так просто. Вона доручала йому всяку дрібну роботу, і всі її завдання він виконував сумлінно й успішно. Потім вона посадила його разом з дівчатками чистити яблука; але це в нього ніяк не виходило, і вона дала йому нагострити кухонний ніж. Далі вона веліла йому розчісувати вовну, після чого він вирішив, що затьмив навіть славного короля Альфреда геройськими подвигами в галузі хатнього господарства, які здаються такими привабливими в історичних романах, і що з нього вже досить. Тому коли по обіді фермерша дала йому кошик з кошенятами й веліла потопити їх, він відмовився. Принаймні він збирався відмовитися, бо це була найслушніша нагода, але йому перешкодили. Він побачив Джона Кенті з коробом рознощика за плечима й Гуго.

Негідники наближалися до воріт, але король угледів їх, перш ніж вони його помітили. Не сказавши ні слова, він узяв кошик з кошенятами й тихенько вийшов через задні двері. Кошенят він залишив у сінях, а сам пустився бігти по вузькому провулку.

ПРИНЦ І ПУСТЕЛЬНИК

За високою огорожею його не видно було з будинку фермерші. Охоплений смертельним жахом, він напружив усі сили й помчав до лісу, що виднівся вдалині. Він ні разу не обернувся, аж поки не сховався за деревами. Тоді він виглянув назад і побачив віддалік дві постаті. Цього було досить; він не став їх розглядати, а побіг далі. Він біг і біг, аж поки опинився в похмурому лісі. Тут він спинився, почувши себе в безпеці. Він уважно прислухався, але навколо панувала глибока жахлива тиша. Зрідка його напружений слух ловив якісь звуки, але такі віддалені, глухі й таємничі, наче це був стогін духів. Ці звуки були страшніші, ніж сама грізна тиша.

Спочатку він думав лишитися тут до кінця дня. Але незабаром холод пройняв його розігріте від бігу тіло, і він змушений був рушити далі, щоб зігрітися. Він подався навпростець через ліс, сподіваючись вийти на дорогу. Він усе йшов і йшов, та ліс ставав усе густіший. Почало смеркати, і король зрозумів, що наближається ніч. Він аж здригнувся від думки, що доведеться ночувати в такому жахливому місці. Він прискорив ходу, але від того просувався наперед ще повільніше, бо в сутінках раз у раз спотикався об коріння й плутався в чагарнику.

Як він зрадів, коли побачив, нарешті, невиразний вогник! Він обережно пішов на світло, раз у раз спиняючись, озираючись навколо й прислухаючись. Вогник блимав у віконці без шибок убогої маленької хатинки. Він почув якийсь голос і в першу хвилину хотів утекти і сховатися, але роздумав, бо зрозумів, що це хтось молився.

Він підкрався до віконця, став навшпиньки й зазирнув усередину Хата була маленька з утоптаною долівкою. У кутку було настелено ліжко з трави, накрите подертою ковдрою. Тут же стояло відро, кухоль, миска й кілька горщиків, а поруч невелика лавка й табурет на трьох ніжках.

В печі курився хмиз. Перед розп'яттям, освітленим одною лише свічкою, стояв навколішках старий чоловік, а коло нього на дерев'яній скрині, поруч людського черепа, лежала розгорнута книжка. Чоловік був високий на зріст і ширококостий. Волосся й борода в нього були дуже довгі й білі, як сніг. Одягнений він був у овечі шкури, що спадали від шиї до п'ят.

— Святий пустельник! — сказав собі король. — На цей раз мені пощастило.

Пустельник підвівся з колін. Король постукав у двері. Низький голос відповів:

— Ввійди, але залиш гріхи свої за порогом, бо земля, на яку ти ступиш, священна.

Король