Читати книгу - "Княгиня Ольга"

Отой його вимушений мир із київським князем, поступка Свенельдові своїх володінь, за що — він думав — не будуть тягтися до його столу, були просто лукавими сітями. Обплутали вони його і його землю міцною сув'яззю нитей, в яких він нині борсається, яко рибина в неводі. Він борсається, сумнівається, не наважується порвати той мир і ті обіцянки, а його земля уже піднялася на стань...

— Вовчисько спонадився до отари, княже,— каже йому ця волхвиня.— Якщо не вбити його, винесе все стадо...

Убити київського князя? Це довга й затяжна війна з багатою і великою Країною Руси... Ні, таки краще мир... При війні не всидіти йому на дідівському столі. Київ має більшу силу, ніж Іскоростень,— і торговищ, багато золота й срібла від Ромеї, і воїв — чужих і своїх... Змете Іскоростень одним махом! А буде хоч якийсь мир, він, Маломир, лишиться тут князем. Та що робити, коли його народ сам піднімається супроти київських здирців? Як бути йому, князеві, володареві цього народу?.. Його справа — утримати мир.

Народ робить свою справу — ворохобить, повстає, але то не його вина. Він собі в стороні, бо знає, що воювати з Києвом йому несила. Та коли його народ пошарпає киян, ослабить, погромить,— ну тоді він візьме перемогу у свої руки. А як не буде перемоги, то він не винен, що народ його деревлянський воює з якимись дружинами. Він не воює, він стоїть за мир. Немилість стольного града його й обмине. Краще трохи схитрувати чи злукавити, тихо відсидітись, а його повсталі люди трохи зіб'ють пиху Ігореві.

Не щастило йому з Києвом від самого початку. Якби був послухався княгині-матері, все було б інакше. Але в нього якась м'яка вдача — хто осідлав його, той і поганяє. Спочатку піддався лукавству і настирності уличанського князя Превлада і його підступної жони,— через це проґавив пташку, що летіла до нього в клітку,— болгарську княжну. А виявилось, що та пташка — золотокрила Доля; хто її упіймав, той одяг на себе золотий вінець Долі. А тепер — дожени!

І бояри його недавнечко намагались умовити київську княгиню перебігти до Іскоростеня — нарешті збагнули, що воно таке: вінценосна жона! Навіть злісний волхв Борило згідливо мовчав. Та що тепер ганятися за тим, що згубив! Потім уступив Свенельдові частину полюддя в своїй землі. Невезучий якийсь він, то краще вже йому сидіти в тому Іскоростені тихо та пильно за всіма приглядатися, вичікувати слушної години. До повсталого ж народу йому небезпечно прилучатись.  Однаково розгромлять ворохобників.

Волхвиня-чародійка і її люди обнадіяно дивились на князя. Вони хочуть, щоб він таки підняв увесь свій народ в цю годину великого пориву його до волі. На те князі-провідці й народжуються на світ, щоб вести свій народ до волі, до убезпечення своєї незалежности. Чому ж мовчить Малко, син великого Оскольда Києвича? Чи й справді мало в ньому відваги й державного глузду?

Велина-чародійка не могла здогадатись, що їхній князь, хоч і знаменитого роду, але є людиною дуже земною, бо його гординя виростала на славі своїх батьків і дідів, а не від власних трудів. Тож він залюбки користався славою, яка йому дісталась легко, у спадщину, і задля якої він сам не перетрудився. Не здогадувались люди, прості душею, що ось такі керманичі, котрі годувались і тримались милістю своїх попередників, в годину скрути перше думають про те, як залишитись самому зверху й далі, а вже про народ свій щонайменше згадують. Волхвиня бачила вагання князя і подумки почала шукати причину того вагання.

Хіба їй, жінці-матері, легко було прийняти таке рішення. Важче, аніж йому, князеві-володареві. Жінка народжує життя, дарує людині світ, сама йде на смертне ложе в ім'я майбуття своїх дітей. Тож, княже легкодухий, невже ти не здатний до самопожертви в ім'я своїх синів, оцих повсталих мужів і отроків? Не сиди ж тихо, піднімись, захисти свій народ. Адже його грабують і нищать. У малих дітей виривають із рота шмат хліба. Як вимруть діти людські, над ким будеш князювати-владарювати? Подивися ж: виганяють босими на сніг! Хто ж, як не ти, захистить їх? Ні, вона не рушить з місця, доки своїми вухами не почує від свого князя його останнього слова!

Велина дивилась на князя з надією.

— Богам нашим єсть противне таке убивство,— сказав, і гарячий піт ударив йому в груди. Може, через те, що те сказав наперекір власному сумлінню. Може, за тими словами ховав свій страх втратити владу над ними.

Волхвиня від подиву заніміла. Справедлива душею жоно, пощо дивуєшся мові свого володаря? Хіба не знаєш, що сильний духом сам утверджує свою справедливість власною силою, а слабкий душею шукає тієї справедливости у богів?

Та більше вона не потребувала слів од нього. Глянула на його зігнуті плечі, на пригаслі очі, які ховав під опущеними повіками. Красивий, стрункий, гордий князь Маломир тепер враз змалів і постарів. Їй стало шкода його великих пращурів. Отак роки залежности, коли він князював із ласки свого сильного сусіди, змалили й зницили його душу, Недарма ж народ всуціль називав його Малком. Недоросток, недоробок, та й годі. Шкода їй було його матері-княгині Ярки... Добре, що не дожила...

Велина тяжко відвела від нього очі, обвела поглядом своїх супровідників, що мовчки стояли за її спиною, і почвалала до дверей князівської світлиці. Біля ґанку їх очікував великий гурт людей. Кілька мужів нетерпляче кинулись до неї, але Могута ще здаля махнув їм безнадійно шапкою.

—    Ходімо, люди,— сказала Велина.— Самі себе маємо захистити.

Хтось не витримав:

—    А що ж він сказав?

—    Боїться він, А прикриває свій страх гнівом богів…

—    Тоді швидше додому, бо наші хати попалять!

Доки йшли Іскоростенем, товписько людей збільшувалось. «Велина… Велина веде…» — перебігала по граду новина. Чимдалі більше людей приєднувалось до них. Бо там, де Велина-відунка, там завше добро і правда. Бо вона, відунка, відала, що треба робити, щоб позбутися усякої нечисти…

А дружина київського князя Ігоря знову об'їжджала деревську землю. Перед нею всюди зачинялись ворота в градках і селищах. Перед самим Іскоростенем її перестрів великий гурт мужів. Списами і кіллям загородили їй дорогу.

—    Чого хочете? — гукнули від князя. Наперед вийшла висока сіроока жінка. Ні стара, ні молода,