Читати книгу - "Гра в бісер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але для Кнехта свобода, яку він тепер отримав, була не лише свободою самому вибирати собі наукові студії, як для решти студентів, а ще й великим відпруженням. Адже він був не тільки вихованцем елітарної школи, як усі, не тільки жив за суворими шкільними правилами, з чітко розподіленим днем, під пильним контролем і наглядом учителів, не тільки витримував усі труднощі, яких не бракує учневі такої школи. Крім усього цього, він ще й ніс особливий тягар: стосунки з Плініо зобов’язували його до такої ролі й такої відповідальності, які вимагали від нього найбільшого розумового й душевного напруження; адже це була роль надзвичайно активна й важлива, вона, власне, була не на його снагу й не для його віку, і впорався з нею Йозеф лише завдяки своїй величезній силі волі й талантові, та ще завдяки могутній підтримці здалеку, підтримці Магістра музики, — без неї він взагалі не зміг би довести справу до кінця. Ми бачимо двадцятичотирирічного Кнехта після закінчення вальдцельської школи передчасно дозрілим і трохи перенапруженим, проте, на диво, якоїсь видимої шкоди двобій з Плініо йому не завдав. Але, хоч ми й не маємо цьому безпосередніх доказів, та роль і той тягар дуже гнітили все його єство, — це видно з того, як учорашній школяр скористався своєю вимріяною волею. Кнехт, що в останні роки перебування в школі стояв на очах у всіх, був уже мало не офіційною особою, негайно й рішуче від усього усунувся; якщо простежити його тодішнє життя, то складається навіть враження, що йому найдужче хотілося б стати взагалі невидимим, ніяке оточення і ніяке товариство не здавалося йому достатньо тихим, ніяке життя — достатньо самітним. Тому й на довгі, бурхливі листи Десиньйорі він спершу відповідав коротко й неохоче, а потім і зовсім перестав відповідати. Славетний учень Кнехт зник, наче в землю запався; тільки у Вальдцелі слава його не згасла і згодом стала майже легендарною.
Саме тому в перші свої студентські роки Кнехт уникав Вальдцеля, тому ж таки він поки що відмовлявся від вищих та найвищих курсів Гри в бісер. А проте, хоч поверховому спостерігачеві могло тоді здатися, що Кнехт дивовижно нехтує Гру в бісер, ми знаємо: весь хід його вільних студій, такий начебто примхливий і безладний, принаймні досить незвичайний, визначала Гра в бісер, це був шлях до неї, до служіння їй. Ми спиняємося на цій обставині трохи докладніше, бо вона дуже характерна: Йозеф Кнехт, виявивши незвичайну впертість, дивовижно, помолодечому геніально використав свободу самому вибирати собі наукові студії. У Вальдцелі він, як і всі, пройшов офіційний вступ до Гри в бісер та повторний курс, потім, уже маючи серед товаришів репутацію доброго гравця, захоплений величезною притягальною силою цієї найкращої з ігор, скінчив наступний курс і ще учнем еліти був прийнятий до другого ступеня гравців, що вважали рідкісною відзнакою.
Через кілька років Кнехт розповідав у листі одному своєму товаришеві по офіційному повторному курсу, а згодом приятелеві й помічникові, Фріцові Тегуляріусу, про випадок, що не тільки став вирішальним для його наміру стати гравцем у бісер, а й дуже вплинув на хід його наукових досліджень. Лист цей зберігся. Кнехт пише: «Я хочу тобі нагадати один день і одну Гру з тих часів, коли ми з тобою, призначені в ту саму групу, так завзято компонували свої перші партії. Наш керівник дав нам кілька ідей і запропонував на вибір чимало різних тем; ми саме досягли нелегкого переходу від астрономії, математики й фізики до філології та історії, а керівник був великий майстер ставити нам, нетерплячим початківцям, усілякі пастки й зваблювати нас на слизьку стежку неприпустимих абстракцій та аналогій. Він підкидав нам звабливі ігризабавки з галузі етимології та порівняльного мовознавства й дуже тішився, коли хтось із нас попадався в його тенета. Ми до знемоги підраховували довжину грецьких складів, аж раптом керівник збивав нас с пантелику, заявляючи, що можна і навіть необхідно замість метричного скандування досліджувати акцентне, або ставив ще якесь подібне завдання. Формально він робив свою справу блискуче й цілком коректно, але мені такий спосіб викладання не подобався: він показував нам помилкові ходи й підбивав на хибні висновки, хоч і з добрим наміром застерегти від цих небезпек, але трохи й для того, щоб поглузувати з недосвідчених хлопців і якраз найзахопленіших якнайбільше остудити своїм скепсисом. Але саме на його уроці, під час одного такого заплутаного експериментумістифікації, коли ми навпомацки, несміливо намагалися накреслити більшменш прийнятну партію, я раптом, зворушений до глибини душі, збагнув суть і велич нашої Гри. Ми препарували якусь мовознавчу проблему і, так би мовити, зблизька розглядали період розквіту мови, її злет до вершин, проходячи з нею за кілька
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в бісер», після закриття браузера.