Читати книгу - "Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А я й не збираюся ставити під сумнів твої слова, — сказала Пейдж і розсміялася, підкотивши очі. — Який може бути сумнів, коли все владналося! А де Ваят зараз?
— Та я телепортував його до колиски, нехай поспить малюк, — жартівливо відповів Лео.
— Ага, значить твої телепортаційні здібності знову в нормі! — зазначила Пайпер.
— Невже ми перемогли Бобо на його власному полі? — здивовано спитала Пейдж.
— Не роби поспішних висновків, — застерегла Пайпер сестру. — Нам іще треба пересвідчитися, що у Фібі теж усе гаразд. Хоча, — тут вона понюхала повітря, як гончак, і з задоволеним виразом на обличчі додала: — Хоча, судячи з пахощів, що долинають з кухні, можу зробити припущення, що вона теж не побоялася зіткнутися віч-на-віч зі своїм страхом. А потім нарізала його, потушкувала і полила соусом. Мабуть, у нас із нею набагато більше спільного, ніж мені здавалося раніше.
— Не наганяй апетиту, — сказала їй Пейдж, і в очікуванні трапези знову поплескала себе по животу.
Двері в кухню розчахнулися і на порозі їх зустріла Фібі з розчервонілим обличчям, що аж сяяло від радості.
— Чому я не чую магічного слова? — спитала вона, жартома намірившись на Пейдж дерев’яною ложкою. — Бо я приготувала їжі на цілу армію!
— А три відьми та один янгол-хоронитель схожі на армію? — спитала Пайпер.
— Ще й як! — посміхнулася Фібі й махнула рукою, запрошуючи всіх у кухню. — Мені здається, варто влаштувати урочистий обід у їдальні. Бо, зрештою, це особлива нагода, щось типу святкування перемоги над злом, чи що…
— Особливо тепер, коли я можу входити в їдальню без страху! — весело додала Пайпер.
— Що ж, тоді хутчіш накриваймо на стіл! Я саме збиралася це робити. Хапайте страви і несіть їх до їдальні! — І вона змахнула рукою, показуючи на кухонний стіл, на якому було безліч всіляких страв.
Сестри і Лео, буркочучи зголоднілими шлунками, без зволікання підкорилися команді. Вони з подивом побачили, що Фібі приготувала цілу купу зеленого салату, наваристий картопляний суп, смажене курча і навіть трохи канадського рису.
— Оце так! А що у нас на десерт? — підколола господиню Пайпер, несучи до їдальні глечик з охолодженою водою. Утім, вона це запитала напівжартома, сподіваючись, що, усе ж таки, якийсь десерт буде.
— На десерт у нас шоколадне суфле, — з нарочитою недбалістю кинула Фібі.
— Не може бути! Не обманюй! — ошелешено сказала Пейдж. — Мені майже почало хотітися, щоб злі біси обсідали нас якомога частіше, тоді й всілякої смакоти більше перепадатиме. Я сказала «майже», — швидко нагадала вона, побачивши здивовані погляди інших членів родини.
— Вуаля! — сказала Фібі, ставлячи на стіл великий таріль зі смаженим курчам.
— Фібі, це просто неймовірно, — пробурмотіла Пайпер, оцінюючи поглядом накритий стіл. Фібі розставила найкращі фамільні прибори зі срібла, а в центрі запалила кілька церковних свічечок, від яких кімнату залило м’яке мерехтливе сяйво.
— Та де там, припини, — відмахнулася Фібі від похвали. — Просто я подумала, що коли ми хочемо відновити наш емоційний зв’язок із будинком, то все має бути обставлено стильно і як слід.
— Що ж, якщо ти прагнула зробити все стильно, то тобі це, безперечно, вдалося, — зауважив Лео, поправивши волосся і окинувши поглядом святковий стіл.
— Так, це просто вражає! — сказала Пейдж, ставлячи салат. І, нетерпляче ляснувши долонею по столу, поцікавилася: — Може, тепер сядемо поїмо, га?
— Останній штрих, — вигукнула Фібі і гайнула мерщій у кухню. За мить вона повернулася, вимахуючи пляшкою шампанського. — Я знайшла її, коли розпаковувала ящики з кухонним начинням, і вирішила, що зараз слушна нагода його випити. А для тебе, сестро, — звернулась вона до непитущої Пейдж, — є шипучий сидр.
— Неймовірно, — сплеснула руками Пейдж, — якщо він дійсно піниться, то це — достойний додаток до столу.
— Я така рада, що вам сподобався мій стіл, — мовила Фібі. — Коли я почала куховарити, у мене ще були деякі сумніви, але коли я дійшла до салату, то голоси, що волали всередині мене, повністю замовкли.
— А по-інакшому і бути не могло, — зазначила Пайпер, заспокійливо похлопавши сестру по спині. — Їжа не має права голосу, окрім тих випадків, коли вона проситься на стіл!
— Гаразд, гаразд, — промурмотіла Фібі, уже починаючи ніяковіти від виявів загального захоплення. — Більше їжте, менше розмовляйте. — І підтягнула до себе стілець, щоб сісти.
І саме в цю мить стіл розверзнувся і поглинув усю їхню їжу.
Коли стіл роззявив свою пащу, сестри перелякано відскочили від нього. Здавалося, що все відбувалося, як в уповільненій зйомці. Стіл застугонів, хряснув вздовж лінії з’єднання дощок, і майже беззвучно тарілки зі стравами одна за одною зникли в безодні.
— Невже це дійсно відбувається? — знервовано спитала Пейдж.
— Як бачиш, — відказала Пайпер, похапцем намагаючись «заморозити» стіл, щоб врятувати хоч якусь частину китайської порцеляни.
— Таке не мусить траплятися у щасливій домівці! — роздратовано зазначила Фібі. — А я думала, що їжа вгамувалася і більше не викидатиме коників. Але виявляється, що вона просто причаїлася, вичікувала слушної нагоди!
— Отже, Бобо не згинув, — зробив логічний висновок Лео, з жахом спостерігаючи, як їжа провалюється у розщелину, що розверзлася в центрі столу. — Просто він знову став невидимим.
— Чорт забирай цих ідіотських бісів з їхньою ідіотською злою магією! — вигукнула з серцем Фібі, якій було до сліз шкода приготованих страв. — Мені так хотілося покуштувати оте смажене курча!
— Пайпер! Невже ти нічого не можеш вдіяти? — безпорадно спитала Пейдж.
— А що я можу вдіяти? — відказала Пайпер. — Висадити в повітря стіл? А який сенс від унерухомлювання? Ну, врятуємо їжу, а далі — що? Хіба це допоможе нам розв’язати проблему взагалі? Тим більше, що я все одно вже пропустила підходящий момент.
— От чорт! — зітхнула Пейдж. — І хто тебе просив ставити на стіл цінну китайську порцеляну? — напустилася вона на Фібі.
— Але ж це була урочиста подія, — відповіла Фібі з винуватим виглядом.
Коли остання тарілка зникла в бездонній прірві, стіл наче задоволено загудів. А потім його дошки з’єдналися так само швидко, як і розсунулися, і він став знову як новий.
Тільки уже без їжі.
— Ви навіть уявити собі не можете, скільки зусиль і часу вклала я у приготування отих страв! — сумно зауважила Фібі.
— Я теж дещо втратила, — обурено зазначила Пайпер. — Разом із їжею у прірві зникла моя улюблена скатертина!
— Не сумуй, — втішно сказала Пейдж, співчутливо обіймаючи Фібі. — Ми високо цінуємо твоє кухарське вміння. До того ж у цьому випадку є один
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть», після закриття браузера.